3-й день

Вже 16 годин сиджу в палатці, не перестаючи падає дощ, вогонь розпалити не маю можливості, бо стою десь на спуску з Попа Івана (не знаю чи на українській чи на румунській стороні), довкола трава і поодинокі кущі ялівцю. Половина одягу, включаючи взуття, мокра.. пообідав трьома листочками ковбаси і декількома жменями сухарів, запив водою з джерела, яку нагрів до літньої в пластмасовій бутилці від пива в спальнику. Холдно, мокро, безпросвітно, на дворі не видно далі ніж за 50-100 метрів.. вже б ішов, але куди ?.. вчора в вечері втратив кордон і тепер не маю уявлення де він… але що саме дивне в цій ситуації, так це те що я не відчуваю тривоги, в грудях вільно, там не має темно-гарячого згустку, який їсть із середини… так, холодно, мокро і голодно, і не відомо коли це все скінчиться, але це все надає тільки гостроти… чекаю ще годину а потім йду шукати місце для ночівлі поблизу лісу… хочу вогню.
Вечір. Знайшов, але як завжди, не те що шукав )). Знайшов колибу, чому дуже зрадів, колиба виявилась досить пристойна, панська я б сказав: супер лежак, не продуваєма, з буржуйкою та ще й верандою. Все би нічо.. але ж колиби тут не повинно бути)).. все стало на свої місця коли побачив написи на стіні румунською.. Румунія!.. а це вже цікаво ))… в результаті півтори години гулянь під дощем у порваній накидці таки знайшов кордон.. палатку я поставив в 3-4 кілометрах від нього на території Румунії, правда нічого окрім самого кордону і написів на колибі не вказувало на те що це інша країна.. ті ж самі ліси, потоки і гори.
Наважився перебратись в колибу, висушитись за ніч а з ранку на кордон і далі по хребту.. не хочеться здибати румунських погранків і провести решту відпустки в румунській в’язниці )).