суботу, 19 січня 2013 р.

Галич та околиці

За кілька днів після Бухтівецьких водоспадів понесло мене знову в дорогу. Треба було ж обкатку проходити.. мусів :)
Перша, довгоочікувана 1000 км:
 
Одноденна поїздка до Галича, я вам скажу, досить варта уваги. Але найцікавіше не в самому місті, а на його околицях. Багато там усяких усячин.
Чого лиш вартує музей народної архітектури та побуту Прикарпаття кінця XVII – початку ХХ ст., що знаходиться в с.Крилос. З нього ми й почали нашу "галицьку екскурсію".
Музей являє собою відкриту територію, на якій зібрані хати, обійстя з різних куточків Прикарпаття, так би мовити, збірна прикарпатських поселень: Покуття, Гуцульщина, Опілля, Бойківщина. При цьому з усім начинням в середині: мебель, посуд, знаряддя праці, одяг та ін. А біля хатин облаштовані відповідним чином подвір'я. Зараз жалкую, що пошкодував тоді грошей на квиток для фотоапарату. Навіть якщо б ми після цього музею просто неба повернулись назад, то поїздка уже б рахувалась вдалою.

Через дорогу від музею "Меч і Рало". Це шось типу Галицької статуї "Свободи".
 
 В Галичі є Замкова гора, що височіє, можна сказати, посеред міста. А от замку, як такого, ми там не знайшли. Хіба що той кусочок, що лишився від фортифікаційної споруди оборонного значення, яка колись була захистом торгової пристані Галича.
Це я вхожу в роль галицького князя Володимирка на фоні замку, тобто його частини, тобто того, що від нього залишилось:
  Аня медитує. Є така медитація на сміх :)
 Отакий вид із Замкової гори:
 Замок з другого боку. Саме так, я тоді фотографував замок. Не хочете не вірте :)
 Тут також )
 А це вигляд із південних вікон замку ))

Не одразу, але таки знайшли в с. Шевченкове храм Св. Пантелеймона – єдиний храм княжої доби, який зберігся до наших днів.
Більше того, ця церква єдина білокам’яна церква княжої доби в Україні. Збудували її ще у далекому 1194 році. Храм діючий, але нам не повезло, ми приїхали по обіді і він був уже зачинений. Було постановлено обов'язково ще туди вернутись та побувати в середині.

Спочатку планували ще покупатись в Дністрі, але час невпинно спливав, довелось денну програму скоротити. На завершення попили водички з Княжої криниці.

А це Аня, після того як відпила святої води, вкотре замріялась про принца на білому коні:
В реальності ж має принца мало того що на чорному, та ще й на залізному коні. Але як кажуть старі мудрі люди: не має значення якого кольору кінь у принца, головне, щоб мотокостюм сидів :)

І останнє фото тої поїздки, Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі:
Потім небо почорніло і довго лякало своїм "гурканням". Але нас дощ майже не зачепив. Ми від нього спочатку втікали, а потім уже наздоганяли. До дому так і приїхали практично сухонькі.

4 коментарі:

  1. Гарні водоспади... І вулкан. Є на що подивитися у нас на вкраїні.

    ВідповістиВидалити
  2. Так, є на що. Але більшості чомусь здається, що для того, щоб побачити щось неймовірне, обов'язково потрібно купу грошей і їхати за кордон. Це далеко не так. Якщо зібрати разом все що варте уваги у нас в Україні, то пересічна людина буде вражена, тим що все це поруч і більш ніж доступне.

    ВідповістиВидалити
  3. хочу туди! Писала наукову роботу про храм Пантелеймона, а сама й не була... Дякую за уявну подорож...наступного тижня зберуся!

    ВідповістиВидалити