6 дек. 2015 г.

Спершу – знайти себе

Підземелля Хотинської фортеці

Як може чогось хотіти той, кого немає?
Як Ти можеш дізнатися чого хочеш від життя, якщо не знаєш того, хто власне хоче, не знаєш себе?
Хіба може хтось втілювати "мрії" того кого не знає?
Роблячи щось, не знаючи себе і як наслідок своїх істинних потреб, Ти ніколи не досягнеш задоволення результатом своїх трудів. Це так само, як "піти туди невідомо куди, зробити щось невідомо що і для кого, і взагалі не зрозуміло для чого".
Щоб Ти не робив, як би не "старався" – все порожнє, якщо воно не наповнене істинним Тобою. Бізнес, сім'я, успіх, влада – все це чорно-біле та без смаку, поки Тебе немає в цьому, поки немає Тебе.

Щоб я не робив, чого б не досягав, щоб не втрачав – зараз все як в тумані.. проходить час і майже все нібито було не зі мною (окрім рідкісних моментів повноти життя). Хто ж був той "сліпець"? Чи зараз я не той самий блукаючий в темряві? Здається й розумію що роблю, намагаюсь щось змінити, покращити своє життя, життя близьких мені людей... і хоча зовнішня сторона потроху рухається в потрібному напрямку, глибоке розуміння усього цього майже не міняється – "не відомо хто робить невідомо що і для чого". А звідси і відповідний результат, навіть все те добре та хороше, що пробивається крізь темряву несвідомості, надто вже блякле та не виразне.
Останні дні не дає мені покою стара істина: "Спершу – знайди себе!"
Розум пручається та кричить: "Невже треба все відкласти в довгий ящик і в першу чергу займатись лиш собою? До чого це призведе? Ти ж всі справи закинеш! Як потім розгрібати будеш?"
А тихий-тихий голос в середині серця каже: "Ти стільки років слухав розум, намагався робити "як треба", зрідка прислухаючись до себе, зрідка шукаючи себе... і до чого це призвело? ти досяг всього чого хотів? чи тільки назбирав повну торбу нереалізованостей? може вернись назад, назад до того, що закинув багато років тому, зміни акценти, почни знову шукати та знайди врешті решт хоч якусь частину себе істинного... а потім спитай себе чого ти хочеш насправді і роби це, роби усвідомлено та з натхненням. І побачиш – результат обов'язково зміниться, все зміниться".

15 нояб. 2015 г.

Тюрма розуму


З тюрми розуму не втечеш. Кожного разу вибираючись з однієї "ментальної коробки", попадаєш в іншу, зазвичай ще меншу.

Розум завжди зможе найти пояснення та можливі варіанти виходу з ситуації, що склалась. Але це добре тоді, коли вирішення потребує якесь побутове, робоче питання. А якщо намагатися суто з допомогою розумових вивертів та логічних обґрунтувань вирішити питання внутрішнього спрямування, наприклад, визначити що тобі потрібно від життя чи яке "світло" тобі вказує правильний шлях – то в результаті отримаєш не істинно вірне рішення, а перенаправлення уваги на інші, дрібніші питання, які собою закриють основне питання, відсунуть його на задній план. Тоді ти, думаючи що вирішив те, що тебе турбувало, берешся за розгрібання того, що навалилося зверху, таким чином запихаєш себе в наступну "коробку", з якої починаєш заново шукати вихід. І так до безкінечності... чим більше даєш собі відповіді на питання душі з допомогою розуму, тим глибше занурюєшся в "тюрму розуму", все менше усвідомлюючи, що саме тобі потрібно.

Скільки б не думав, не аналізував, не зважував, не розставляв всі факти по-поличкам, завжди буде не вистачати глибокого внутрішнього відчуття правильності вибору. До сраки розум, якщо не має внутрішньої гармонії, якщо серце не радіє, а тіло приємно не тремтить в передчутті.

Короткометражка "Камера №8". Режисер Джеймс Гріффітс.

31 июл. 2015 г.

Навчитися літати

Ця пісня вийшла в далекому 1987 році, приблизно в той час я почав мріяти про те, що колись зможу полетіти. Не літаком чи з парашутом.. а просто взяти і полетіти. Мені здавалось це на стільки нормальним, що я навіть пробував це зробити... Усі невдачі списував на не достатню впевненість в тому, що я зможу це зробити. Був переконаний, що як тільки безумовно повірю в те, що можу літати - то полечу... і насправді "літав" я тоді багато, особливо у снах. Вже тоді розумів вислів Христа, який прочитав набагато пізніше: "Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого». Говорю зараз про віру у себе, а не про віру у Бога.. хоча, це не такі вже й далекі речі.
Мабуть добре, що я тоді не бачив цього кліпу та ще не ходив в гори... а то не факт, що не "сіганув" би з якоїсь скали :) Бо навіть уже в дорослому віці не раз ловив себе на бажанні це зробити, дивлячись з вершини в низ.

Літати мені не перехотілось. Правда думаю про це вже далеко не так і не так часто, як в дитинстві. Але досі вірю, що це більш ніж реально. Ніколи не пізно навчитися "літати". Можна, звичайно, "повзати по землі" і думати, що ти для цього народжений, але я не хочу. Має бути щось більше від цього. Не можу назвати життям в повній мірі те існування, коли тобі не перехоплює дух від того, що відбувається.

19 мар. 2015 г.

Якщо не зараз, то коли?


Варанасі. Похоронне багаття. Тепер вже пізно щось міняти.

Забув, як то слухати себе. Кілька днів тому згадав. Прислухався. І серед шуму думок звернув увагу на одну фразу, яка часто повторюється: "я не готовий"...

Належу до категорії людей, кому завжди дуже важко щось міняти у своєму житті. На стільки важко, що навіть не знаю як це описати. Я ніколи не міг уявити своє життя в майбутньому не таким як є зараз. Тобто, я не можу уявити себе в нових обставинах, в новому місці, з новими людьми. Можливі кардинальні зміни для мене не можливі (навіть коли сам іду до них) до того часу поки вони не відбудуться, поки не стануть фактом. А вже коли факт "на лицо", тоді періоду адаптації практично не потрібно, часом навіть складається враження, що так і було.
Я ніколи не міг уявити, що закінчу школу і поступлю в коледж, як піду на роботу, як піду з роботи, як поїду в Індію, як повернусь назад.. і т.п. Я ніколи не був готовий до того що щось поміняється.

От і зараз підсвідома думка, що "я не готовий" не дає мені рушити вперед. Я не готовий прийняти можливі зміни, постійно аналізую та зважую. Та що там говорити, навіть коли ходив в гори (це дійсно те що люблю), то кожного разу був не готовий! Кожного разу! Але... Тут я по новому зрозумів одну важливу річ про себе, можливо комусь це також буде цікавим: ГОТОВИМ МЕНЕ РОБИТЬ ПОЧАТОК. Все дуже просто. Якщо мене протягом певного часу мучить думка починати щось чи ні (змінювати щось чи ні), то значить воно мусить бути зроблене, інакше воно б мене не "тримало" так довго. І не має значення чим воно обернеться, чи бажаним результатом чи уроком це треба зробити. І готовим до цього я стану в той самий момент, коли почну, тоді "коли рюкзак буде на плечах і я переступлю поріг". Інакше я ніколи не буду готовий.

І чим довше буду відкладати початок, тим довше буде тривати період невизначеності та відчуття нереалізованості, а це, в свою чергу, тягне за собою постійну колосальну трату енергії на підтримку себе хоча б в мінімальному тонусі, щоб просто жити.

Пам'ять, слава Богу, ще не підводить, і я добре пам'ятаю той прилив сил та енергій, який буквально огортає все тіло. І тоді, скільки б я не тратив енергії вона не закінчується до тих пір, поки нове життя не стане рутиною.

Отже, який зміст відкладати те, що має бути зроблене? Життя проходить.
Якщо не зараз, то коли?



2 февр. 2015 г.

Тобі треба? - Ти і роби!

Португалія. На даху Собору в Еворі.
Якщо тобі щось потрібно, то візьми і зроби це! Не чекай, що хтось допоможе, не май потреби в сторонній підтримці чи схваленні. Все, що тобі потрібно, має залежати тільки від тебе.
Звичайно, ти можеш приймати чужу допомогу та підтримку, але ти не маєш залежати від них. Чиясь думка може бути дуже схожою з твоєю, але вона ніколи не стане твоєю, навіть якщо йде від найближчої людини.
Тільки Ти достеменно знаєш, що тобі потрібно насправді. Не розбавляй це знання чужими ідеями, не руйнуй своє переконання чужими сумнівами.
Якщо є впевненість, що тобі це потрібно - тоді бери і роби! І не має ніякого значення яким буде результат - істинність буде на твоїй стороні.