суботу, 25 червня 2011 р.

Близьке далеке

Інколи минуле стає таким близьким. Не те що б шкодував за ним. Ні. Скоріше шкодую за здатністю робити речі про які починаю забувати. Не має бажання повернути минуле, хочеться не забувати і не втрачати певні свої якості (здатність вчитися, жага пізнання, сміливість іти до того що потребуєш без остраху втратити те що є, відкритість та щирість перед собою, відсутність мульки в голові "я все знаю") які з роками все більше залишаються в минулому, ніби "старіють" та відсихають як нижні гілки у сосни. Трохи не правильне останнє порівняння, бо у сосни відсихають не потрібні гілля, чого не можу сказати про частково (деякі майже) втрачені певні позитивні свої якості... чи може я чогось не розумію...

Близьке серцю минуле. Все рідше про нього згадую. Та є його відрізки, про які не забуду мабуть ніколи, які часто надихають і нагадують те найсвятіше, що є у цьому світі, те заради чого варто жити... просто жити і радіти.

Що правда, у мене залишилось багато дверей до того минулого, одні з яких - музика... музика з якою асоціюється (яку слухав) певний знаковий період чи навіть якийсь певний, так би мовити, повноцінний момент мого життя. А до цих дверей, висить на цвяху пам'яті, добряча зв'язка ключів, один з яких композиція Vangelis - La Petite Fille De La Mer. Стара добра музика.