20 апр. 2009 г.

"Оманлива" зовнішність


Кажуть зовнішність оманлива, і за нею часто прихована зовсім інша сутність.

От павлін. Хто б міг подумати (не знаючи наперед) що така казково гарна птаха як павлін співає.. ні.. кричить, саме так.. кричить, ну не те щоб жахливими, але достатньо неприємними, як на мене криками. Та щей гонорується при цьому. Перший раз нормально його розгледів в живу минулої весни в Криму. Зробив тоді декілька десятків його фото, а потім ще довго стояли з друзями і втикали. Птах гарний, не те слово. Гра кольорів на пір'ї вводить в ступор. Але спів, то геть не його "коник", краще най мовчить. Чув від старших людей: "чого кричиш як недорізаний?!" - ото про павліна :).


А соловей. Зовсім не привертає увагу ока. Маленьке, сіреньке, одним словом ніяке. Та коли заспіває... еех. Душа розгортається. Пам'ятаю одну весняну ніч в горах, ніколи як тоді не був поглинутий співом солов'я. Кожен наступний перелив, кожне наступне коліно його пісні закручує довкола тебе вихри ейфорії. Тихо млієш, не існує нічого окрім чудних і постійно нових звуків, що буквально зачаровують. Голова відкидається трохи назад і в бік, очі закриваються самі, тіло йде в повний аут, працюють тільки вуха і серце яке відчуває те все. Годинами можна слухати, особливо посеред ночі. Ще один запис є тут. Та ніякий аудіо чи відео запис не зрівняється і на соту частину з реальністю. Не втратьте нагоду, весна не така довга як здавалось би, найдіть час і послухайте цього щебетуна. Бо співає тільки самець, обхожує самку, а як тільки вона знесе яйця, то і спів припиниться, щоб непроханих гостей до гнідза не зазивати.


Та чи така вже й оманлива зовнішність. Думаю, що ні. Вона нас не обманює, вона просто така як є. Інша справа в тому, що ми шукаємо в об'єкті. Якщо хочемо побачити витончену красу то дивитися потрібно на "павліна", а якщо хочемо почути милозвучні співи, то слухаймо "солов'я". Кожен особливий по своєму, у кожного своя сутність. І ніяка зовнішність не оманлива, просто ми шукаємо одне по ознакам іншого.

13 апр. 2009 г.

Ще деякі думки вголос про любов


Прочитав в одному інет щоденнику: "...прошу верни мне все, что было вновь..... Ты не играй со мной!!!"
Знову маю на рахунок цього свою думку, з якою більшість підозрюю, що не погодиться.

Ніхто з нами не грає в любов.. ми самі в неї граємо, самі вибираємо правила і самі ж їх порушуємо... ми бачимо не те що є, а тільки те що хочемо бачити, а коли і не бачимо то уявляємо що воно так є (неважливо погане чи добре, кому як пасує) і самі ж потім звинувачуємо в тому що сталося інших або дякуємо їм за це... але майже ніколи ми не беремо до уваги себе.

Ніхто нас не полюбить якщо ми не відповідатимемо певному образу, і ніхто нас не зрадить, якщо ми самі не створимо цьому умови і не повважаємо себе обдуреними, зрадженими... все в нас.... винити чи дякувати комусь іншому - вважаю не розумним!