28 февр. 2012 г.

Long Nights

Мне не страшно
Когда я один
Я буду чувствовать себя лучше, чем раньше

Во мне есть этот свет
Я буду нести его повсюду
Кем я был прежде
Я не могу ответить

Длинные ночи позволяют мне почувствовать, что…
Я падаю… Я падаю
Огни гаснут
Позволяют мне почувствовать, что
Я падаю
Я с уверенностью падаю на землю
Ах…

Я возьму эту душу, которая сейчас внутри меня
И как нового друга
Я буду вечно познавать себя

Во мне есть этот свет
И сила воли, чтобы дарить его
Я всегда буду лучше, чем прежде

Длинные ночи позволяют мне почувствовать, что…
Я падаю… Я падаю
Огни гаснут
Позволяют мне почувствовать, что
Я падаю
Я с уверенностью падаю на землю
Ах…

Listen or download Eddie Vedder Long Nights for free on Prostopleer

27 февр. 2012 г.

Старий запис на обкладинці книжки.

"23.07.2006р. Вершина Довбушанки 00:33.
Пройшов сильний дощ, під вечір, а зараз над головою зоряне небо, небо повністю вкрите зірками.
Десь далеко, над Свидовцем поблискує. Вітер тормосить палаткою.
Треба лягати спати, бо в 04:30 хочу зустріти сонце.
Якийсь дивний у мене стан. Спокій повний. Ніби я тут завжди жив."


Це фото зроблене було за кілька років після того.
П.С. Забув вже за цей запис і про події того дня.  Ці слова писав на обкладинці книжки під час ночівлі на хребті Довбушанки. Сьогодні хороша людина, у якої зараз та книжка, несподівано для мене, переписала ту нотатку в коменті до мого старого посту :). Дякую, це вчасно.
    Тоді при підйомі, перед самим хребтом, сильно розбив ногу нижче коліна. Спочатку подумав що не вийду, але і назад в низ вже не було особливо часу вертатись, сонце майже сіло. Та і не хотів я назад іти. Бинт на нозі або не тримався, або перетискав м'яз, що не давало рухатись. Врешті "вистриг" ножом волосся довкола рани і заліпив її пластирем з бинтом - це дало можливість пересуватись без сильної кровотечі.
   Тільки вийшов на хребет, як почав моросіти дощ, що поступово наростав і ставав все сильнішим. Ще півтори години і я на місці: за другою вершиною Довбушанки є відносно рівна площадка, де можна поставити палатку. Коли почав розкладатись то вже лив добрячий дощ і віяв сильний вітер. Доводилось постійно прикладати вільний край тенту камінням, щоб його не забрало вітром. З чималими зусиллями, але розклав свою одномісну палатку, вистояла вона тоді на 5+. Пересидів дощ в наметі. Потім виліз, зробив невелику пічку з каміння в якій розвів вогник. По дорозі по хребту збирав висохші гілки жерепу і поодиноких низькорослих ялин, крім того мав із собою в рюкзаку трохи сухих гілок ще з лісу. Через мізерну кількість палива, вогонь вийшов зовсім малий та короткочасний, але дав можливість зварити макарон і чай.. не менш важливим для мене було просто посидіти біля вогня... Коли відходить страх - це такий спокій......
    З ранку мене зустріло яскраво червоне сонце і новий чудовий день.

   Дивлюсь зараз на своє на фото, зроблене тоді мобільним телефоном: вимучене, вимурдуване, з синяками під очима та обдерте гілляками жерепу обличчя... і якоїсь мами воно шкіриться )))).

22 февр. 2012 г.

Кавалок спогадів


    Пив масала чай з молоком та спеціями і перебирав каміння що привіз з різних місць Індії... в цей час сидів біля відкритої тумбочки з якої просто вивалювалися клубами запахи.. запахи звідти...
    Зараз повний рот ароматів від чаю, грає індійська музика...
    ...якийсь дивний стан був, з початку було неймовірно приємно та добре, потім почало зводити скули і якесь напруження появилось.. потім знову прийшов спокій.
    За два десятки хвилин кілька раз мінявся настрій та самопочуття, і то кардинально. Скільки було в голові, дуже хотілось записати що відчував... а тепер десь зникло все, навіть бажання писати щонебудь пройшло. Дивина тай годі.

    Дуже повільно у мене просувається обробка фотографій з подорожі по Індії. З приблизно 1700 фотографій обробив не більше 300. А про опис взагалі мовчу :). Хоча розумію що здалось би хоть щось записати, поки ще спогади і відчуття свіжі. Бо сам собі не раз дякував за старі записи, з допомогою яких вертався в стани в яких перебував під час походів в гори чи подорожей.
    Розум з часом постійно ліпить на спогади купу свого, домальовує, прикрашає чи "згущає краски", короче робить так як йому то вигідно. А от що записано на папері та обов'язково перебуваючи в певному позитивному стані - то йому не підсилу змінити, і тоді він, хоч на якийсь час, але здається.