неділю, 19 жовтня 2008 р.

11-й день

Ранок. Учора вечером цей ліс видався якимось хмурим.. а зараз коли виглянув з палатки – то «по просту з усмєхем» :).
…..
Пізній вечір. Стоянка Тепла. Можна сказати, що то ключовий момент походу, а всі попередні дні йшов до цього місця. Побуду тут пару днів, а там буде видно…
Все більше і більше підвисаю… життя ніби уповільнилося.. гори ще більш чаруючі, вогонь яскравіший і тепліший, їжа смачніша… коли відхожу від стоянки 30 метрів до хребта і бачу що навкруги, то.. хочеться присісти….. та ще й місяць сьогодні повний… люблю такі моменти, коли тліюча жаринка стає для мене унікальним видовищем, і весь світ поміщається у ній…

Сьогодні десятий день.


Не було то бажання, то часу, то сил щось писати за попередні дні… от зараз хіба щось спробую... вогонь світить і гріє, вітер грає деревами, осінь шумить листям, а я маю натхнення :)
Отже, коротко пройдусь по тим дням, що пропустив:

6-й день
Вагався чи підходити за той день до Попа Івана Чорногірського, а на слідуючий уже до обсерваторії, чи зразу через нього під Смотрич… Дорога зробила своє – заночував коло розвалин під Смотричем, по-сусідству з двома поляками скайдайвінгістами. Наслухався про небо, хмари і гори до яких летиш з верху і в середині новим вогнем розгорілось старе бажання скочити з парашутом і відчути себе птахом.

7-й день
Неймовірної краси ранок!
Відчуття радості та ейфорії не затьмарила навіть простуда, шо в притул підібралась за останні дні. День ходьби по холодній Чорногорі зробив своє… до місця стоянки дійшов з температурою точно за 38 градусів і геть без сил… одне тішило, що нарешті дійшов, та ще й куди! То була стоянка яку сам робив і зупинявся другий і останній раз ще 3 роки тому. Довго шукав спуск до того місця, але воно того варте.. бувало не туди підеш і обов’язково шось цікаве там найдеш…
Час іде, а все ніби й не міняється. Одразу впізнав недогорілі поліняки і заржавілу бляшанку від згущенки під ними: все це я залишив в такому ж положенні останнього разу… то як приходиш до дому, туди де давно не був.

8-й день
Найважчий ранок!
Думки про те щоб вертатись до дому. Простуда в повному розгарі. Години 2 вилазив зі спальника, ще годину нічого не робив а сидів і втикав.. потім поволі почав приходити до себе. Таблетки, вітаміни, настойка кореню, каплі, чай і гарячий суп зробили своє діло – із температурою, слабістю в тілі, поволі, дуже поволі, але пішов до Петроса повз Говерлу.
По краєвидам і по красі самих стежок, то один із самих улюблених переходів, головне що стежка там така, що інколи здається що нею ходив ще сам Довбуш зі своїми хлопаками.
Називаю то місце аляскою, і не тому що там так холодно, а тому що постійно відчуваєш присутність ведмедів, бачиш повно слідів, кал та й місця майже не ходжені.. фантика там не найдеш ))).
Під Петрос прийшов замучений і щасливий дивак, який побував на алясці, бачив потічок що тече сам собі на зустріч, небесне світло що освітило осінній ліс і на останок стоїть під своїм першим «гірським коханням» ))

9-й деньСніданок з видом на Петрос у ранковому світлі, горгани-острови у білих хмарах та блискучу Говерлу.
Цього дня зробив вихідний, пів дня лежав на сонці, їв афини і гогодзи, робив манікюр )), підшивав одяг, підклеював взуття, дещо поправ і т.п.
Вечером на найкрутіших схилах Петроса збирав самий пахучий в світі чебрець.
Дома ніколи так швидко не відступає хвороба…
В горах учишся вдовільнятись малим. Один завалявшийся сухарик чи ромашка-маргаритка, що не зрозуміло звідки взялась, можуть принести купу задоволення і радості.
Давно думав, що якби в суспільному житті використовувати ті ж навики і поводитись так як в горах, то було б не зле: ніколи не переймаєшся, що «зараз шось не так», просто і спокійно міняєш ситуацію на краще, а не виходить, то розслабляєшся і перечікуєш «негоду», постійно дивишся і намагаєшся розуміти що робиш і для чого.
Цікавим був вечір, години зо дві (поки не заснув, може й довше то тривало та я уже спав) жалісно завивав вовк, метрах в 100-200 (важко сказати).. тєжко йому шось було.

10-й день (сьогодні)Так не хотілось йти звідти, така туга була на серці, але розумів, що треба, бо продуктів залишилось на 2 рази поїсти.. тай на Теплу дуже хотілось. Як завжди присів перед виходом біля вогню «погріти руки»… холодний ранок, куди йдеш?.. тут вогонь, дрова, вода.. так часто думаєш, але потім «налітає вітер перемін» і кличе в дорогу, манить нове і незвідане.. і тоді з легкою тугою на серці але з рішучістю залишаєш «насижене місце» і йдеш далі… йдеш і шукаєш.. і не важливо що найдеш… важливо, що шукаєш! От і зараз сиджу не відомо де, в якомусь буковому лісі (десь під Чорною Кливою або під сусідніми горами зі сторони Закарпаття). Аж трепече в середині коли думаю, що завтра знову йду далі, а дороги не знаю. Дитяча радість трепече, коли йдеш і не знаєш, що там за поворотом, що там за тим горбком, рот часто відкривається а очі випучуються від подиву і все частіше з’являється посмішка :)).. то як розказував Сташек про стрибки у небо: «то тілько на почонтку, перед скокем, трохи страшнє, а кєди юш в повєтшу і летіш – то попросту, цалий час з усмєхем)))»

Сьогодні скуплявся в Ясені… люди, в своїй більшості, навіть не уявляють, на скільки їхнє життя прекрасне!!!
… і ще :))))), коли купив в першому магазинчику в Лазещині кусок халви, то вибіг на вулицю і одразу розвив і почав їсти на ходу )), подібне було перший раз зі мною )))), хотілось кричати від задоволення: ХАЛВААА!!! )))))

5-й день

Знову важкий та ще й дуже насичений день, але прекрасний день.День як кажуть починається з ночі… ніч видалась довга, а сну в ній мало….
Вийшов біля пів 11-ї. «Добрі люди» туристичні вказівники на стовпах прибили у інші від правильних напрямки – дивують мене такі вчинки. Тут сам не знаєш куди йти а вони ще й «ставлять палки в колеса». Отак і в житті… самі нікуди не хочемо йти і часто заважаємо іншим… може тому що нам не хочеться знати що хтось «дійшов», а ми стовбичимо на місці… спокійніше коли бачиш що всі так як і ти товпляться в одному й тому ж багні………….
Добре, що мав карту і орієнтувався де я є і куди мені треба – на роздоріжжі звернув в потрібну сторону.
від ранку було затянуто хмарами, але мав надію, що піднімлюсь вище них. І дійсно, уже через пів години ходу почались відкриватись види…. ООО! це була винагорода, винагорода за два останні дні, за минулу ніч, за те що я тут…
Яка ж красуня Феркеу! побачив її окутану пухнастими хмарами, з яких вона поволі виринала і закохався. Не віриться, що це Карпати, правда румунські. Повезло румунам, що мають таку гору, але не повезло, що не мають можливості сповна оцінити її велич і красу з нашого боку )))), з наших гір. Не довго я тішився краєвидами, скоро знову затягнуло хмарами.
В цей день було багато вершин, багато доріг, болото, погранки, афини, тетерів чи шось схоже, гогодзи (ух нажерся)…. нарешті вечір – це перший вечір від початку походу, коли не має дощу і сухо, можна спокійно посидіти біля вогня.
Ще починав варити кашу мав дивні передчуття, в результаті, коли знімав уже готову – то вилив половину на карпатську землю… о, зірки появились, давно я їх не бачив…. так от, розлив кашу і згадав слова тьоті Шури, хазяйки на квартирі в студентські роки, : «ешь, но со стола вставай голодным» :)).
Вийшов місяць із за хмар.. прямо над Стогом… тільки сьогодні почав відчувати по справжньому, що в горах, що живу… так хочеться жити, а не існувати, і не тільки в горах… просто тут легше, тут можна відгородитись від клопотів і мирських турбот.
Як же ж добре, що я так довго дивився на ту суперову колибу і таки пішов далі, і заночував під відкритим небом. Коли розкладався то був у хмарі, а тепер бачу, що практично на хребті і довкола краса, а місяць помагає все це побачити… о, чай забулькав.

4-й день

Вийшов з колиби ще тільки світало, дощ невеликий але продовжував падати (моросіло цілий день). При підході до кордону побачив «румунських біженців» або «диверсантів» - диких свиней ))), спочатку на дорогу вибіг здоровий кабан (як потім виявилось самка), подивився по сторонам, закрутив хвостом як у мультфільмі)), озирнувся на зад і поволі попрямував через дорогу на Україну, за ним квапливо один за одним пробігло п’ятеро маленьких поросят. Був від них десь за 40 метрів, благо кабаниха не помітила мене, а то з своїм рюкзаком я б далеко на втік… подумав спочатку, що добре було б їх сфотографувати, але вирішив, що то геть не метелики і вони можуть зовсім по інакшому на мене зреагувати коли я почну за ними бігати )))).
Потім був не дуже довгий але мокрий і не легкий підхід до г.Мезипотоки. Вкотре переконався, що вогонь можна розвести майже за будь-яких умов. Спиляв невелику ялину сухостій, нарізав пару кубанців, і з допомогою ножа поколов один з них на тріски…. а який супчик вийшов потім.. ммм, смакота.
Вечером, коли ячмінна солодка каша уже доварювалась, дивився на вогонь і грав на дримбі, вогонь пригрів і я розвернувся спиною до нього, на голові світив ліхтар і туман, що стояв довкола, «ожив», тисячі дрібних частинок води кружляли переді мною у несамовитому танці, вони то закручувались у чудернацькі завитушки, то проносились швидко у сторону, то повільно підіймались у гору, то налітали на мене, від чого виникало враження ніби лечу крізь всесвіт між зірками, а коли заграв на дримбі, мелодія вийшла басиста і затяжна… не довго грав, бо відчув, що відлітаю в «далекі краї»… якось не готовий був, тай каша підоспіла :))

3-й день


Вже 16 годин сиджу в палатці, не перестаючи падає дощ, вогонь розпалити не маю можливості, бо стою десь на спуску з Попа Івана (не знаю чи на українській чи на румунській стороні), довкола трава і поодинокі кущі ялівцю. Половина одягу, включаючи взуття, мокра.. пообідав трьома листочками ковбаси і декількома жменями сухарів, запив водою з джерела, яку нагрів до літньої в пластмасовій бутилці від пива в спальнику. Холдно, мокро, безпросвітно, на дворі не видно далі ніж за 50-100 метрів.. вже б ішов, але куди ?.. вчора в вечері втратив кордон і тепер не маю уявлення де він… але що саме дивне в цій ситуації, так це те що я не відчуваю тривоги, в грудях вільно, там не має темно-гарячого згустку, який їсть із середини… так, холодно, мокро і голодно, і не відомо коли це все скінчиться, але це все надає тільки гостроти… чекаю ще годину а потім йду шукати місце для ночівлі поблизу лісу… хочу вогню.
Вечір. Знайшов, але як завжди, не те що шукав )). Знайшов колибу, чому дуже зрадів, колиба виявилась досить пристойна, панська я б сказав: супер лежак, не продуваєма, з буржуйкою та ще й верандою. Все би нічо.. але ж колиби тут не повинно бути)).. все стало на свої місця коли побачив написи на стіні румунською.. Румунія!.. а це вже цікаво ))… в результаті півтори години гулянь під дощем у порваній накидці таки знайшов кордон.. палатку я поставив в 3-4 кілометрах від нього на території Румунії, правда нічого окрім самого кордону і написів на колибі не вказувало на те що це інша країна.. ті ж самі ліси, потоки і гори.
Наважився перебратись в колибу, висушитись за ніч а з ранку на кордон і далі по хребту.. не хочеться здибати румунських погранків і провести решту відпустки в румунській в’язниці )).

2-й день


Пішов не тою дорогою, зтратив 50 хв часу і не мало сил, вже було почав розстроюва- тись, що так сплужив, але вчасно схаменувся, подивився зі сторони на те що сталось… так, втратив час і сили, але там я поїв ожинів, сфотографував чудернацького коника стрибунця, побачив декілька гірських потіків, зняв на відео листок на павутині.. і як почав думати так, тобачу а біля стежки під листком здоровенна ожина (при чому довкола не було жодної) – сприйняв то як дарунок за правильні думки від сущого, а був би далі бідкався то заблудив би ще далі, або в кращому випадку зашпортався і впав або за шиворіт залізла б якась кусючка.
Коли вийшов під хребет (дуже важкий вихід був)… ооо, то був кайф, так багато афин я давно не бачив, та щей в таку пізню пору.. не довго дивився на них… в основному їв ))). Коли вирвався з полону афин то попав у більш небезпечний полон : метелик, такого бачив вперше, поки сфотографував пройшло хвилин 30, набігався по кущам і схилам досхочу…
Жербан – кльова гора! Тут уже бачу незвичні для себе Карпати.. в 17:00 обід на Жербані а потім траверс Попа Івана.. зрозумів що до темна не вспіваю… таки не вспів… дуже скоро стала ніч, дощ, гроза… на хребті висотою 1600 м.н.р.м. в дощ з блискавкою і в ночі не дуже затишно, та ще й зрозумів, що дорогу втратив… почав крутий спуск у низ до лісу і води.. найшов воду і на першому ж менше більше рівному місці розбив палатку, на суху повечеряв і валюсь спати... а дощ лупить..

1-й день




Спав не цілих 3 години… встав дуже легко і одразу, достатньо було 1-го з 3-х будильників. Їхав в автобусі до Коломиї і відчув як мені легко і спокійно… роблю те що хочу, те що подобається… така звична, здавалось би, річ… жити своїм життям… від усвідомлення цього і переповнення радістю сльози потекли потоками, плакав як мала дитина, і це були сльози радості і одночасно суму, суму через те, що так рідко останнім часом йду «своєю дорогою»…
Добрався поїздом до Рахова, а там на автобусі до Ділового. Погранки дивувались, що сам, але не довго вагались і дали дозвіл на перебування в прикордонній смузі.
Люблю ходити по невідомим місцям, але з таким рюкзаком як сьогодні далеко не зайдеш, от і вирішив добратись до першої води за селом, ночувати там і їсти все найважче по максимуму ))).
Довго йшов до першої води і коли побачив потічок, що тік через дорогу то неймовірно зрадів, пити хотів страшно… допустив дві помилки, набрав води після того як вона стікала уже з дороги і не понюхав та не попробував наперед а одразу зробив декілька великих, жагучих ковтків… то було шось жахливе : то була не вода а рідина яка по смаку і запаху була схожа на суміш в рівних пропорціях з мазуту, гною і води (правда була менше більше чистою на вигляд). Виявилось що той потічок метрів 50 тече по дорозі а потім вже стікає на сторону…. За годину уже стояла палатка і горів вогонь, а я після промивки шлунку марганцем нажерся як свиня )))
Біля вогню не посидів бо почався дощ…
Загалом сьогодні був чи не найкращий мій день народження… ні був кращий, минулого року коли ми з Ханом і Вітасом стояли на молочарні під Хомяком і їли уху )).. але якщо врахувати те, що сьогодні здійснилась давнішня мрія (вибрався у цей похід), то таки найкращий… я знову народився!

Записи з походу

Уже декілька років планував і мріяв про довгий похід у гори самому. І от нарешті ця мрія знайшла свою маленьку але таки реалізацію.
Похід Карпатами (03.10 - 17.10.2008) починаючи від Мармарошського Шербана, по кордону до Стога, Піп Іван Чорногірський, Смотрич, по хребту до Данціжа далі на ліво до озер, потім траверс решту Чорногори до перемички, Петрос, через с.Ясеня на Чорну Кливу, до Руської, вихід на Плоску з боку Климпушів, перевал Столи, під Довбушанку, через перевал Переслоп в Яремчу. Через брак то сил то здоров'я то погоди залишились з боку Свидовецький хребет, Довбушанка з Полєнським, Синячка і Білий камінь.... але то не біда :) Душа отримала свято на два з лишнім тижні, які зараз здається пролетіли як один день, скільки всього було...

Не знаю , може й не варто , але...

Хочеться поділитись, а інколи коментарі чужих людей ще й допомагають по новому зрозуміти звичні для себе речі.

Викладаю частину похідних записів, в житті щоденника не веду, але то були особливі дні, і хотілось якомога більше від них залишити.