неділя, 2 вересня 2012 р.

Мир полон чудес

Ты видел в жизни что-нибудь такое, что не было бы чудом? Прорастающее семя — разве можно желать большего чуда? Птица в полёте, звёзды в ночном небе, улыбка на детском лице, возможность любить, возможность экстаза, возможность познания Бога — сплошные чудеса. Мир полон чудес.
Но ты, наверное, думаешь о каких-то других дурацких вещах, которые называют чудесами.

У Марка Твена есть рассказ о человеке, который отправился в рай. Когда он туда прибыл, ему дали пару крыльев и арфу, и в течение нескольких дней он передвигался с помощью крыльев и перебирал струны арфы, пытаясь извлечь из них какое-то подобие небесной музыки. И то, и другое было ему в тягость, и, в конце концов, он понял, что в раю для передвижения крылья вовсе не нужны, а если хочется услышать небесную музыку, то стоит только пожелать, как появляются небесные музыканты и начинают играть. Тогда он бросил крылья и арфу и начал веселиться.

Это история о жизни. Вам не нужны крылья, чтобы летать, и вам не нужно играть на какой-то дурацкой арфе, чтобы производить небесную музыку. Всё это уже есть! Просто откройте глаза. Вы и так летаете, и вокруг звучит музыка. Просто откройте глаза, откройте уши, откройтесь.
И вы удивитесь — чудеса происходят каждый миг. Ничего другого и не происходит.

Ошо


вівторок, 28 лютого 2012 р.

Long Nights

Мне не страшно
Когда я один
Я буду чувствовать себя лучше, чем раньше

Во мне есть этот свет
Я буду нести его повсюду
Кем я был прежде
Я не могу ответить

Длинные ночи позволяют мне почувствовать, что…
Я падаю… Я падаю
Огни гаснут
Позволяют мне почувствовать, что
Я падаю
Я с уверенностью падаю на землю
Ах…

Я возьму эту душу, которая сейчас внутри меня
И как нового друга
Я буду вечно познавать себя

Во мне есть этот свет
И сила воли, чтобы дарить его
Я всегда буду лучше, чем прежде

Длинные ночи позволяют мне почувствовать, что…
Я падаю… Я падаю
Огни гаснут
Позволяют мне почувствовать, что
Я падаю
Я с уверенностью падаю на землю
Ах…

Listen or download Eddie Vedder Long Nights for free on Prostopleer

понеділок, 27 лютого 2012 р.

Старий запис на обкладинці книжки.

"23.07.2006р. Вершина Довбушанки 00:33.
Пройшов сильний дощ, під вечір, а зараз над головою зоряне небо, небо повністю вкрите зірками.
Десь далеко, над Свидовцем поблискує. Вітер тормосить палаткою.
Треба лягати спати, бо в 04:30 хочу зустріти сонце.
Якийсь дивний у мене стан. Спокій повний. Ніби я тут завжди жив."


Це фото зроблене було за кілька років після того.
П.С. Забув вже за цей запис і про події того дня.  Ці слова писав на обкладинці книжки під час ночівлі на хребті Довбушанки. Сьогодні хороша людина, у якої зараз та книжка, несподівано для мене, переписала ту нотатку в коменті до мого старого посту :). Дякую, це вчасно.
    Тоді при підйомі, перед самим хребтом, сильно розбив ногу нижче коліна. Спочатку подумав що не вийду, але і назад в низ вже не було особливо часу вертатись, сонце майже сіло. Та і не хотів я назад іти. Бинт на нозі або не тримався, або перетискав м'яз, що не давало рухатись. Врешті "вистриг" ножом волосся довкола рани і заліпив її пластирем з бинтом - це дало можливість пересуватись без сильної кровотечі.
   Тільки вийшов на хребет, як почав моросіти дощ, що поступово наростав і ставав все сильнішим. Ще півтори години і я на місці: за другою вершиною Довбушанки є відносно рівна площадка, де можна поставити палатку. Коли почав розкладатись то вже лив добрячий дощ і віяв сильний вітер. Доводилось постійно прикладати вільний край тенту камінням, щоб його не забрало вітром. З чималими зусиллями, але розклав свою одномісну палатку, вистояла вона тоді на 5+. Пересидів дощ в наметі. Потім виліз, зробив невелику пічку з каміння в якій розвів вогник. По дорозі по хребту збирав висохші гілки жерепу і поодиноких низькорослих ялин, крім того мав із собою в рюкзаку трохи сухих гілок ще з лісу. Через мізерну кількість палива, вогонь вийшов зовсім малий та короткочасний, але дав можливість зварити макарон і чай.. не менш важливим для мене було просто посидіти біля вогня... Коли відходить страх - це такий спокій......
    З ранку мене зустріло яскраво червоне сонце і новий чудовий день.

   Дивлюсь зараз на своє на фото, зроблене тоді мобільним телефоном: вимучене, вимурдуване, з синяками під очима та обдерте гілляками жерепу обличчя... і якоїсь мами воно шкіриться )))).