12 нояб. 2009 г.

Карелія - земля куди ще повернусь


Не зустрічав дороги яка б не приносила мені радість і щастя. Уже день перед від'їздом в середині щось клокоче, йому не терпиться зробити перший крок, сісти в перший поїзд чи автобус, побачити те чого не бачив, відчути досі невідоме.

Чому саме Карелія? А просто так. Особисто не мав ніяких планів, добрі люди запропонували, без вагань погодився. Мені було всерівно куди, лиш би кудись.

Сіли в поїзд. Швидко налагодив побут: постелив свою верхню полицю, порозміщав потрібні речі в потрібних місцях, дістав улюблену книжку, виманив у Віталіка пакет з таранькою (ех смачна вона у нього). Все, я уже "приїхав до дому". Тобто, подорож тривала і в певному розумінні вже набула свого апогею.
Дорога до Петербургу була ну дууже веселою та приємною. Компанія зібралася така, що за одну добу сміялися стільки, скільки зазвичай сміюсь певне на протязі кількох тижнів. Аж крепатура була на лицевих м'язах. Дехто навіть плакав зі сміху. :)

Колишня "царська столиця" потішила нас сонцем не довго, а до того щей вирішила затримати, в перший день не змогли купити квитки до Петрозаводска (столиця Карелії), прийшлося залишитися на ніч у Льоші - весела і дивовижно позитивна людина, з усіх кого я знаю він не має рівних у цьому плані. То був дуже хороший варіант розвитку подій :) За зустріч обпилися пива і вкурилися з Льошою кальяном по саме "не хочу".
Він тоді навчив мене пускати величезні мильні бульбашки.



Для порядку погуляли містом, а потім була вечеря блінчиками з вишневим варенням...ммм.. от і зараз пишу а слина уже ледве з рота не тече. Пів ночі задушевних розмов про майбутні подорожі, кілька годин сну і в дорогу.

Серед ночі проснувся. Поїзд стоїть на якійсь проміжній станції десь на пів дороги до Петрозаводска. Одівся, вийшов на перон, підняв голову, побачив зоряне небо.... вдихнув холодне повітря... і разом з нічною свіжістю наповнився спокоєм, в голові стало тихо-тихо... не міг рухатися - ніби скам'янів. Душа і тіло знову відчули стан, коли нікуди не спішиш, нічого не потребуєш.

Зауважив одну річ. Сиситема контролю людей державою в Росії працює жорстко і налагоджено. Нам в цьому плані до них далеко, і мабуть слава Богу що так є. Краще бути в більшій небезпеці вільним, ніж під уявним захистом підневільним. Не буду розказувати в деталях чому у мене склалося таке враження, але були на те підстави і не мало. Таке враження ніби їх там постійно готують до диверсій чи військового нападу. Усе від телефонних розмов до пересування по країні продумано так, щоб максимально проконтролювати. Чого тільки вартує те, що майже в кожному найменьшому селі, через які автобуси курсують один раз на день, на зупинках нас "чекали" одягнені в цивільне працівники міліції, міграційної служби чи погранці.

Потріпаним ПАЗом (точно такий яким їздив свого часу на роботу в адміністрацію, дивно було як асоціації спрацювали: по великому рахунку той же я, такий же автобус.. але дорога та ціль зовсім інші) поїхали в напрямку центральної Карелії.
Нарешті майже вирвалися з пут цивілізації. Поселилися на березі озера Суоярві, біля одноіменного міста. Перше, що вразило то це червона вода. Кругом, в озері, в потічках, в болотах... усюди вода червоного забарвлення, колір - трохи гарячіший та світліший від кольору гранатового соку. Говорять то від великої кількості якихось металів у грунтах. Хоча на смакові властивості води то мало впливало, якби пив із закритими очима - мабуть не відчув би різниці. А от після купання в такій воді шкіра стає дуже ніжною і гладкою. Через що мав халепу. Часто мив руки від риби. Буквально вже у вечері першого дня не міг скрутити чергову самокрутку :). Не міг бо шкіра на пальцях стала такою гладкою, що папірки не крутилися, пальці ковзалися по папері і нічого не могли зробити... мусів постійно їх зволожувати чи мастити кремом. Так-так кремом, а ви думали, що я геть дикий? ))) Уявіть собі, постійно маю з собою крем і навіть кусачки-пилочку для манікюру :).

Місцеві жителі розказували, що цього року дуже мало грибів та ягодів, мовляв літо було дощове та мало сонця. Але ця обставина не завадила нам кожного дня їсти гриби та наїдатися ягід. Все майже як у нас, тільки у великих кількостях та розмірах. Одна риба ловилася лиш маленька, та її ми теж їли щодня, бувало що вже не хотілося зовсім.
Цілими днями находив собі заняття до душі: то в гриби піду, то на ягоди наляжу, то за вудочкою засяду, то дрова тягаю чи пиляю, їсти готую, потім їммм :). Що-що а їв багато і часто. Мій прискорений обмін речовин своє робить, особливо на природі.

Просто обожнюю ходити невідомими дикими місцями. Що і робив при першій нагоді, швендявся бувало по пів дня, а то й більше, околицями озер біля яких зупинялися. Повертався до місця стоянки тільки через відчуття голоду)). Але коли брав з собою вудочку то і голод уже не підганяв назад: риба та ягоди цілком вдовільняли неабиякий апетит.
Одного разу пішов довкола озера і натрапив на болото, справжню трясовину.Раніше не мав такого досвіду. На радостях почав чалапати по вилагоджених стежках із березових гілок, потім стало цікаво зійти в сторону... нічо, по кочкам можна було пересуватися, курок фотоапарату на готові і ношуся по болоті. Запримітив хороший ракурс, прикинув що він був би ще кращим з одного острівця півтора на два метра.. скочив на нього, тільки хотів присісти і взвести свого Нікона, як відчуваю що ноги уже вище котиків погрузли - йду на дно разом з половиною того міні-острову... як угорілий вискочив звідти назад. Мав нагоду переконатися як то вибиратися із трясовини самотужки, але вирішив що не цього разу.

Через кілька днів перейшли вздовж того ж озера на інше місце. Тут було дуже гарно, особливо туманні ранки.
Внутрішні та зовнішні конфлікти танули і набували рис того ж туману, що кудись зникає під променями сонця. Аж тепер моментами почав потроху зависати і заспокоюватися. Годинами міг сидіти дивлячись на поплавок, навіть якщо зовсім не клювало.




Важко бути постійно в конфлікті, коли тебе проймає до кісток гармонія природи, хоч не хоч (розум ж упирається як може) а починаєш приходити до себе і бачити безглуздість підстав для розчарування та смутку.

Від Суоярві переїхали до меншого та більш дикого озера Картахьярві, що являє собою розширення невеликої річки Кухмусоя. Розумію що усі ці назви нікому ніц не говорять :), але вже дуже вони мені подобаються звучанням.


І тут я насправді зрозумів, що таке багато ягодів - плантації з гогодзів (брусніка). Наїдався до "не хочу", потім їв ще поки не наставало "не можу")).
Також, аж тут нарешті добряче дістали комарі, якими нас усі залякували. Згадав, як в 5 річному віці їздив з батьком в тайгу на ягоди (батько робив на нафтових вишках, то ми сім'єю якийсь час жили в Сибіру), то там бувало аж темно від комарів: під'їзжали на машині, виходили одягнені в грубі куртки та штани, шапки, руки і лице намазані тройними одеколонами та іншими усілякими засобами від комарів, і через кілька десятків хвилин вибігали уже з лісу назад у машину, так сильно гризли оті малі кусючі зарази. А в Карелію ми приїхали, коли їх сезон уже практично минув. Так само не зустрічали ще більш "страшніших та небезпечніших" кліщів.

Дні минали ніби за звичним сценарієм: підйом коли захочеться, сніданок чим захочеться (так само обід та вечеря: рибка печена, жарена, грибочки, ягоди або звичайної кашки якоїсь), рубка дров, ловля риби, збирання і поїдання ягід, гуляння навколишніми дебрями, сидіння біля вогня, купання, втикання і споглядання. Але все постійно було настільки новим, що навіть моєму неспокійному розуму і в голову не приходило скучати чи нудитись (окрім того я завжди найду чим себе зайняти). Чого тільки вартує сісти і дивитися на хмари у воді. Коли вітру зовсім немає, то таке враження ніби перед тобою два неба. Ось тепер дивився на фото і полетів-поплив за тими хмарами... реально голову крутить на бік, і таке враження ніби втрачаю контроль над тілом, ніби воно лишається само по собі, а я лину (оце саме вдале слово, яке зміг підібрати) туди, в ті чисті води і безкрає небо. Відчуття зараз - слабка подоба того що відчував стоячи на берегу озера. Якби хотів то б не зміг додати нічого, щоб зробити той момент ідеальнішим... та про це навіть не думалось.

За всю поїздку так і не побували в районі якихось скал, та біля о.Картахьярві знайшов парочку цікавих болдерів (тут Олег мабуть мене поправить і скаже "валунів")) ). Скельні туфлі виявились не даремно взятими з собою. Парочка годин вдовільнили мою спрагу до скалолазання. Один навіть виявився досить складним, добру годину його мурдував, чи то він мене, поки не заліз.

Рибалили з Вітальком часто і подовгу, шкода тільки ловилася постійно маленька риба. Не один раз лазили у холодну воду відчіпляючи гачок що зачепився за коріння чи водорослі, або дістаючи блєсну з під каміння. Багато годин намагалися піймати щупака, свої спроби вирішив завершити кидаючи у кам'янисту річку поки не зачепив в останнє і не обірвав жилку. Шкода було троха блєсни, та тепер міг спокійно ловити на червака кілько схочу, і пусте що клювали тільки малі окуні та верхоплавка, зате клювали та ловилися. Багато мали надій на риболовлю, багато чули позитивних відгуків про різноманіття риби, легкість ловлі, але все це залишилось тільки розмовами та надіями. Один місцевий житель сказав, що різка зміна погоди відбулась і риба узагалі не клює, виходить нам не повезло трохи. Але якось зовсім тим не журився.

Вечори біля вогня. Люблю коли не хочеться спати, пізня ніч, вогонь горить, жужжать поодинокі комарі, легкий прохолодний вітерець віє зі сторони, усі уже позасинали... і тут починаю робити собі нічне свято живота :) - печиво, риба на патичці, чайок, а ще як зефірчик заваляється, шоколад.. ехх.




Під час переїздів з місця на місце переважно слухав Silly Wizard, дуже вже мені їх музика пасувала тим землям.
Наступним було озеро Суйстамоярві.

На цьому місці найбільше збирали грибів. От уявіть, пройшовся Віталік понад вечір довкола місця стоянки в радіусі метрів 30-50, приніс купу червоняків та пару білих. Рано пішов туда ж "по справам" і знову приносить повну охапку молодих грибів. Моя трохи варьювата гурманна натура уже не знала що собі вигадати із тими грибами: жарені, варені, печені, з кашою, без каші, тільки білі чи виключно лисички...

Поруч з Суйстамоярві, було величезне озеро Янісярві. Одного дня вирішив піти до нього навпростець. Сказати, що довго ходив, то майже ніц не сказати. П'ять годин безперервного ходіння по зарослям, лісам і болотам. Переважно доста страшнувато ходити суцільними зарослями, але ж блін чомусь ще жодного разу не відмовився від таких пригод... правда цього разу мені вистачило з верхом. Все обличчя та руки були обідрані кущами малини та ожини, але їм виявилось цього замало, останній сюрприз від "колючих кущів" - мурашка в великій стиглій малині добре зробила свою справу, язик горів вогнем кілька годин. Після довгого блукання, в решті-решт, таки найшов вихід на якусь дорогу, що вивела до Янісярві. Саме озеро вразило значно меньше ніж його пошуки. (на фото Суйстамо).



Форель жарена в олії, без солі та приправ. То тема для окремого кількасторінного допису в блозі. І навряд чи мені вдалось би передати хоч десяту частину того на скільки вона була смачна... все більше не пишу про це, бо не витримую. Смакові рецептори дуже добре пам'ятають як то було.





Купалися не багато, бо було доста прохолодно, та усі рази чітко памятаю. Вода тепліша ніж у наших карпатських річках і на відчуття зовсім інша, так і не зрозумів до кінця в чому вона була особлива. Доречі, в цьому останньому озері вода була звичного нам кольору. Зараз би із величезним задоволенням скупався в ньому. Дуже не хотілося їхати звідти.
Коли прийшов час рухатись далі, вийшли на дорогу, простояли парочку годин, а єдиний автобус так і не приїхав. Залишилися ще на ніч. Тішився тому :), правда особливо не видавав своєї радості, бо могли "побити" :).

Смакував останні години перебування у далеко не дикій але доста чистій природі тих місць. Уже й рибалка та гриби були не цікаві, просто годинами сидів на березі чи прогулювався. Останнього дня надибав "грядку" голубіки, вперше тоді наївся нею.

Вирішили не повертатися до Петрозаводску, а здати білети і їхати із Сортавали. Це прикордонне місто зустріло нас "сюрпризом". Ніколи не міг уявити, що 3-х туристів можуть виловлювати бобіком-воронком по місту. Нас таки "піймали" у якомусь парку, звідки доправили до міграційної служби, впаяли штрафу по 2000 рублів і пустили далі насолоджуватися місцевими пам'ятками природи та культури. На якийсь час, зіпсували увесь напрацьований настрій та позитив... засранці блін :).

Заледве переночували на якомусь горбатому городі на околиці міста. Наступного дня таки наважились ще поплисти на Валаам - острів в Ладожзькому озері.

Валаам. Місце паломництва та здирництва. Рай для котів - усі вони тут явно не бідують, один жирніший другого, ходять по причалу із свіжою рибою в зубах. Священники катаються на яхтах, як рятівники Малібу. Купа лівого народу.
Але все це зовні. Якщо придивитися, Валаам - дивне, заспокійливе місце, там вдихаєш благодать. Думаю, ніхто з нас не лишився байдужим до нього, усіх зачепило та обдарувало по своєму. Кожен отримав те що потребував. Особисто я по новому зрозумів пару тижнів тому важливість тої поїздки.

Того ж дня в ночі були уже у Льоші на квартирі в Петербурзі. Гарячий душ насправді ціниш після довгих походів. Як казав Ошо: "когда стоишь под душем, пусть с водой весь мир обрушится на тебя". Знову допізна розмовляли з газдою тої хати про майбутні подорожі. Усе ще попереду.

Сказати, що поїздка була вдалою не можу, бо розум вмішується і стверджує, що могло б бути значно краще.... але і назвати поїздку невдалою, теж не повернеться язик. Одне знаю без жадних сумнівів - в Карелію я ще повернуся.. тепер знаю куди буду їхати і що буду там робити. Звичайно матимуть місце певні плани і цілі. Та життя внесе свої корективи і все станеться так як станеться.. і я це прийму та буду насолоджуватися.

14 комментариев:

Анонимный комментирует...

Ти справді, жабка-мандрівниця. Як будеш мандрувати неподалік, дай знати. Може, хоч цього разу наші шляхи перетнуться, принаймі на пару хвилин(звичайно якщо в тебе буде час).
А взагалі, гарно і цікаво ти пишеш...

Анонимный комментирует...

ой, а що це таке смачненьке на другій фотографії. Фотка класна. Уют.

Vova Vovk комментирует...

на тій фотці блінчики, в маааслі ііі з вииишенькою з варееення... свіжі, тільки зі сковородки, видно як парують... кладеш в рот а вони зникають скоріше ніж встигали танути... :))

oextrim259 комментирует...

суууууупер

Vitoss комментирует...

Фото гарні :)

Анонимный комментирует...

Дякую! Подорож була надзвичайно захоплююча і цікава, прочитала на одному подиху з широко розкритими очима та ртом.Розповідь вийшла гарна. Посміхнув випадок на болоті). Дійсно дуже сподобалось. Зявилась ще +1 мрія. А щоб туди доїхати загранка потрібна? і ходили ви по карті?

Юлия комментирует...
Этот комментарий был удален автором.
Vova Vovk комментирует...

щоб поїхати туди достатньо нашого українського паспорту, карти мали але не на всі райони.
Ходили мало, більшість сиділи на місці біля різних озер, від длоріг особливо далеко не ходили (на жаль, а може й на добре, а то б могли довго ще блукати десь карельськими дебрями :) ).

Мандрівниця комментирует...

Дякую! Дійсно, місце вразило своєю красою, природою,дуже захотілось туди поїхати.

Мандрівниця комментирует...

Доречі, раніше нічого не чула про Ошо, буде наразі що почитати)

Vova Vovk комментирует...

свого часу в книжках Ошо найшов багато відповідей на свої питання і багато підтримки своїх же думок які вважав не правильними.

Мандрівниця комментирует...

Хм, цікаво. Мені подобаються книги які змушують замислитись, чи наштовхують на роздуми

Oleksandr Solomakha комментирует...

цікавий пост...ніколи, нажаль, не був у Карелії..гарний блог..удачі

Vova Vovk комментирует...

Дякую, Олександре. І тобі щастя!