Ціль

Здавалось би, що такого складного - обрати ціль в житті... не обов'язково якусь особливо значиму, а просту, звичайну, але свою ціль! ... а ні, не все так просто, як на перший погляд. Всі пошуки своєї цілі серед тих які поставлені звелись на ніц. Так, чогось хочеться, чогось бракує... але чого саме? І тут виходить парадокс - чогось хочеш, намагаєшся, робиш для цього багато, але нічого не досягаєш... ну принаймі точно не досягаєш того, що б принесло вдоволення, завжди залишається "голод". Я це розумію, як сісти в маршрутку, яка не має маршруту, а кружляє по одному кварталу... а ти ж хочеш кудись доїхати, правда не знаєш куди, от і кружляєш знову і знову по вже давно знайомим провулкам і дивуєшся чому тебе нічого не тішить. Треба знати що тобі потрібно, сісти в маршрутку, яка прямує саме в то місце, розслабитись і просто чекати коли водій скаже: кінцева зупинка - Життєва Реалізованість.

Думаю так :)

Сторінки життя

Дійсно, життя як книжка, непрочитана книжка... і я не буду перечитувати одні й ті самі сторінки свого життя, а буду гортати цю книжку, сторінка за сторінкою... йти у невідоме.

Трохи думок про любов і Любов

Cогласен что для того чтобы искренне сказать "Я Тебя Люблю" должен быть определенный уровень отношений, должна быть та самая Любовь... но уверен так же и в том, что Истинная Любовь утихает с того момента когда прозвучало "Я Тебя Люблю".
Мы начинаем говорить слова когда ощущаем пустоту... просто помолчать и чувствовать другого становится тяжело, мы боимся что другой почувствует эту пустоту и нашу неуверенность в своих чувствах, и тогда мы начинаем убеждать другого и в первую очередь самих себя в том что все замечательно... и говорим: "я тебя люблю".
Если кому то доводилось говорить эти слова по настоящему их чувствуя, тот поймет меня.. как тяжело сказать в первый раз и как становиться чуточку не по себе произнеся впервые, но насколько легче с каждым последующим разом, пока это не превратиться в рутину.
Немного не так выразился как хотел..
Момент когда чувства переходят в слова действительно нормален и он как правило должен наступить, но вот только немногие идут дальше в отношениях, открывая каждый день в близком человеке что-то новое познают друг друга больше - и тогда пламя Любви снова вспыхивает с еще большей силой (может уже не так сильно слепит, но намного больше греет), чтобы со временем поутихнуть... и с каждым таким циклом Любовь все глубже, но в то же время еще трудней достичь следующего "уровня".

Про депресію (також з розмови)

Я понимаю депрессию, как...
...это вроде как стоишь над обрывом на горе, ты был нацелен идти в перед, но там пропасть, и ты стоишь в замешательстве,... можно опустить руки, сесть и растраиваться от неудачи, ... можно кинуться в пропасть... можно вернуться назад... а можно посмотреть с края пропасти в даль, и увидеть там свою цель, потом посмотреть по сторонам и определить другой путь… с высоты это легко сделать..

Частина розмови з хорошою людиною..

...це одна з найбільших людських помилок : приходить щастя і ми починаєм думати коли воно піде, не беручи все що воно може дати поки є... ми постійно живем тим що буде, або шкодуєм чи переживаєм за тим що було, тобто постійно центром наших думок є періоди яких по великому рахунку не існує (минуле і майбутнє), при цьому втрачаючи реальність.."...щастя скоро минає, і що тоді буде..." - що буде те буде, яке це має значення зараз, його не має і воно не може вплинути на теперішнє.

Уяви Ти стоїш з людиною до якої в тебе були особливі почуття довгий час, але так сталось що ви не могли бути до цього разом, ти так багато мріяла про його поцілунок і ось якимось дивом сталось так що ви зблизились на мить, ваші губи майже торкаються, він сповнений бажання як і ти... що ти будеш робити?... відхилишся і почнеш думати: "а що буде коли я його поцілую, може не варто, а коли він мене кине через декілька місяців, я тоді буду страждати.. а може мені не сподобається як він цілується.. а може він кусається :).."...... ,чи ти з жаром вп'єшся в його губи? Ти не знаєш що буде, а що ні. У тебе є тільки ця мить, яку ти можеш використати, а можеш втратити.

Я думаю що до життя, до кожної його хвилі потрібно відноситись як до коханої людини, яку давно не бачив, брати все від "зустрічі", і не забувати що вона можливо скоро піде, але не зациклюватись на останньому. Якщо ми цю мить сповнимо шастя, радості і благодаті, то послідуюча мить буде такою ж. Нещастя ніколи не приходить раптово, у нього завжди є передумови (тільки ми не завжди звертаєм на них увагу). Думаючи про погане, ми його притягуєм, подібне притягує подібне.

проблеми

Я не залежу від проблеми, проблема залежить від мене.Захочу – пригнусь під гілкою; захочу – наб’ю на голові шишку; захочу – обійду дерево; захочу – зламаю гілку; захочу – поверну назад. Гілка нічого не вирішує, вирішую Я!

бути вільним - дати можливість бути вільними іншим

Кожна людина вільна. І я повинен поважати чужу свободу. Я не маю права втручатися ні в чиє життя. Від того що мені щось потрібно, не повинні залежати інші. Моя свобода може ґрунтуватися виключно на свободі інших. Ніхто мені не зобов’язаний, ні в чому. Все на що я претендую – це право інших , а не обов’язок.

правила

Вони грають за своїми правилами, а я за своїми. Їхні правила не підходять мені, а мої їм. Я не можу грати за їх правилами, і не можу вимагати від них, грати за моїми. Я можу підігрувати їм не відступаючи від своїх правил. Я не повинен, не маю права, сприймати їх гру за гру за моїми правилами, і забувати правила за якими повинен грати сам.

Думки відчаю

Все, що мені потрібно зараз зрозуміти, це те, що я далеко не той, ким себе вважаю. Я не бачу, не чую, не відчуваю ні себе ні оточуючого світу. Я не маю нічого чим би міг пишатися. Стою на місці, дивлячись в протилежному напрямку від потрібного. Хоча все ще може змінитися, я нічого для цього не роблю, бо як я вважаю, “все іде за планом”. Я нічого не розумію. Я заблукав, вважаючи, що вже стою на порозі до раю. Я ніхто, Я не “Я”. Ніщо, яке мене переслідує, мене погубить.
Такому мені немає спасіння. Я “гнию заживо”, але Той хто вирішує, ще надіється, що моя хвороба не смертельна, і що у мене є ще шанс вижити. Він дає мені ще “одну ніч”, після чого, буде змушений, через милосердя до мене зупинити мої муки, яких я не хочу бачити. Нема спасіння тому, хто його не шукає. Не вилікується той, хто вважає себе здоровим.
Невже все, що я пережив, привело мене тільки до того, що моє зло стало називатись добром. Невже я на цьому зупинюсь. Я мав Любов, яку я майже втратив, думаючи… своє…, якщо світло в середині – темрява, то яка ж велика та темрява! Моє світло згасло, але попіл ще теплий, а під ним ще жевріє грань.
Дров не залишилось, потрібно вертатись у темний ліс, щоб назбирати нових, тут їх уже не має, і як би я не дув, як би не намагався, вогонь з попелу, хоч і гарячого, вже не розгориться. Ще деякий час грань грітиме, цього вистачить, щоб протягнути ще трохи, але щоб вогонь знову розгорівся – неминучим є повернення до холодного і темного лісу.
А я так не хочу!

..... але повертаюсь.

Кохання

Кохання можна порівняти з маленькою ялинкою, яка росте в лісі. Незалежно від погоди, пори року, вона постійно зелена, пахуча, гарна. Вона однаково прекрасна і в жаркий літній день, і коли покрита діамантовими крапельками дощу, і тоді коли її зелень вкривається білим хрустким снігом. Все що відбувається довкола неї, звеличує її в самобутній красі.
Коли стається шлюб (весілля), ялинку зрізають, забирають з лісу, і несуть до хати. Там її одягають в “срібло й злато”, в кольорові квіти. Складають для неї пісні, піднімають високо над головами; два дні гуляють, танцюють довкола неї, співають пісні, а потім: чіпляють на дерево і залишають там, помирати.
Ще деякий час ялинка залишається зеленою, і в своєму новому вбранні вона здається декому навіть прекраснішою аніж раніше (у лісі). Але минає декілька тижнів і наша ялинка починає жовтіти, ще трохи часу і її голочки осипаються і вона перетворюється на символ чогось великого, значущого в житті людини, але на “мертвий символ ”, який вже ніколи не набуде первозданної краси і величі. Згодом її спалюють, у кращому випадку, якщо не залишають гнити, десь на смітнику.
А могли ж її не різати, не нести до “затишної” (задушної) хатини, не одягати у прикраси, дозволити їй бути коханням, якого не потрібно переробляти, краще вже не зробиш, краще може статись тільки само…

… живу квітку намагаються штучно увічнити, засушити в темному місці, поставити в рамочку і повісити на стінку… так, вона буде довший час гарно виглядати зовні… але вона буде мертвою.

Вогонь життя...

Вогонь. Приходить ні звідки, а коли гасне – йде в нікуди. Головна ціль його існування – горіти, палити. Він не задається питанням: для чого? чому? ; є можливість – він горить, горить так сильно, як тільки може.
Так і наше життя, головна ціль якого, як на мене – любити. Не можна відкладати любов. Це проти природи, не нормально, але людині якимось дивом це вдається. Як вогонь може не горіти, як можна не любити? Не можна думати: немає часу на любов, я ще встигну, спочатку влаштуюсь на хорошу роботу, зароблю грошей, куплю великий дім, машину і ..., потім буду любити. “Потім”, може не настати. Можна робити це все, але не забувати про Любов, робити це все з Любові, а не з відчаю, жадоби влади, не вдоволення, заздрощів, ненависті, страху. Хоча… коли буде Любов, більша частина “непотребу” відпаде сама по собі, пустоти не буде, не буде потреби заповняти її сміттям.

Бо дрова можуть зогнити, а вогонь так і не розгориться.

Шкода не було тоді фотоапарата

.. пам'ятаю, зимою... стоїш в ночі на вершині, повний місяць, ще не зійшов із-за сусідньої гори, але вже освітив все довкола, чаруючі тіні дерев розкидані по долинам, видно так далеко що аж не віриться, що це ніч.. а небо, все небо усіяно зірками, міріади зірок, здається .. протягни руку і доторкнешся до них... за лічені хвилини стає ще світліше, це місяць сходить, і тут Петрос постає у всій своїй красі, могутній, незворушний, білосніжний.. а сніг, це вже не просто сніг, все довкола вкрите крихітними діамантами... і ти вже не можеш стояти, ноги самі опускаються, падаєш на коліна і відчуваєш як на тіло опускається Любов.. немає клопотів, немає суму, ти просто є.. життя в кожному подиху.. і просиш Бога тільки про одне: допоможи витримати цю Радість!

Щастя поруч

Є щастя зараз, не старайся утримати його, чи продовжити події, ситуацію, з ним пов’язані. Прийдуть зміни, разом з ними нова можливість щастя, і то більшої радості. Ти дивишся в одному напрямку і бачиш зараз там радість, прийде новий момент, потрібно просто змінити погляд, радість і щастя нікуди не ділись, вони поруч, подивись в сторону, подивись інакше. А ти продовжуєш дивитись в тому напрямку де було щастя в минулій ситуації, в минулу мить... зараз все довкола нове , і щастя вже не там де було.. воно поруч.
Намагаючись відчути те, чого немає вже, ти втрачаєш те що є. Нове щастя завжди краще, вже тільки тому, що нове. Яким би смачним не було морозиво в жаркий день, воно не принесе задоволення зимового ранку.