22 мар. 2008 г.

Шкода не було тоді фотоапарата

.. пам'ятаю, зимою... стоїш в ночі на вершині, повний місяць, ще не зійшов із-за сусідньої гори, але вже освітив все довкола, чаруючі тіні дерев розкидані по долинам, видно так далеко що аж не віриться, що це ніч.. а небо, все небо усіяно зірками, міріади зірок, здається .. протягни руку і доторкнешся до них... за лічені хвилини стає ще світліше, це місяць сходить, і тут Петрос постає у всій своїй красі, могутній, незворушний, білосніжний.. а сніг, це вже не просто сніг, все довкола вкрите крихітними діамантами... і ти вже не можеш стояти, ноги самі опускаються, падаєш на коліна і відчуваєш як на тіло опускається Любов.. немає клопотів, немає суму, ти просто є.. життя в кожному подиху.. і просиш Бога тільки про одне: допоможи витримати цю Радість!

2 комментария:

Тетяна комментирует...

...мені важко тут щось написати....я віддаю належне автору за таке щире і своєрідне висловлення своєї думки...
читаючи ці думки в мене "мурашки" пробіглися по тілу і виникло одне єдине бажання: БУТИ ТАМ!!!!!

Анонимный комментирует...

це щастя - вміти могти так відчувати...