Найбільш цілеспрямована людина

Надибав в неті:
Найбільш цілеспрямована людина це та, котра дуже хоче в туалет. Всі перешкоди здаються неважливими, мізерними. Крім цілі поскоріш "зробити справу". Погодьтесь, смішно чути фрази типу:
Я обмочився тому, що:
-не було часу піти в туалет…
-я був дуже змученим…
-втратив надію…Я не вірив, що зможу добігти…
-ну звичайно ж. Він то добіг. У нього ж он які ноги довгі…
-я задурний, щоб це зробити…
-я вже 5 разів обмочуюсь. Мені ніколи невдавалось добігти…
-це явно не для мене …
-я постукав у туалет – але мені не відчинили…
-мені не вистачило мотивації…
-у мене була депресія…
-у мене немає грошей, я не можу собі цього дозволити!...
-…вирішив відкласти і піти завтра))).

Було б дуже смішно, якби не було правдою те, що доволі часто ми використовуємо подібні фрази в інших, набагато важливіших життєвих ситуаціях, від яких залежить досягнення певних цілей. І часто "мокрі штани" - це ніщо в порівнянні з тим чого ми себе позбавляємо чи не дозволяємо собі. Прикро, що ми не звертаємо увагу на життєво важливі питання (самореалізація, самоствердження, фізичне та духовне здоров'я та ін.) поки не припруть до стінки, поки "штани не стануть мокрими".

П'ять хвилин

В періодах, коли грузнеш в суспільних зв'язках, надуманих проблемах та мріях про "візерункове" майбутнє, не було б нічого особливо страшного, якби вони побули собі пару днів тай пройшли. Але вся сіль в тому, що якщо нічого не робиш, то воно затягує все більше і більше, як трясовина. І чим глибше "затягнуло", тим важче вибратись, тим більше на це потрібно часу.
Буває, в якийсь момент, приходить осяяння, і все стає чітко зрозуміло - що треба робити і як, і ти вирішуєш: "Це ж елементарно, все так просто. Завтра же почну все спочатку. Не має ніяких перешкод, для того щоб усе швидко змінити на краще. Завтра почнеться моє нове життя.".....
 Але приходить завтра - і нічого не відбувається. Найгірший варіант, це коли взагалі забуваєш про те, що вирішив учора. А буває, що виникають якісь термінові справи - і ти, звичайно, "змушений" вкотре відкласти зміну свого життя. В кращому випадку, ти з величезним ентузіазмом берешся за роботу над собою, та проходить кілька днів чи тижнів (залежно від масштабності задуманого) і твої сили зникають а бажання як і не було.. і те, що ще недавно здавалось неможливо було не досягнути - стає архіскладнним завданням.
Не реально за одним махом вискочити з трясовини. Це можна зробити, коли ти ще лиш по коліна в болоті. Але коли погруз по шию... Тут не обійдешся тільки бажанням та шаленим короткочасним рвінням. Потрібна витримка, спокій, самоконтроль, наполегливість. Повільно, сантиметр за сантиметром, контролюючи свої надтоенергійні рухи, не витрачаючи намарне сили, свідомо оцінюючи ситуацію, розуміючи, що і як потрібно робити та наполегливо рухаючись в перед - тільки так виберешся.

П'ять хвилин.  Приділяючи всього лиш п'ять хвилин в день тому, щоб сісти в тишу, я відчув як щось шевелиться в середині, як поволі прокидається щось нове та світле. Навіть такий мізерний проміжок часу (який не важко викроїти з 24-х годин) робить зміни. Це дуже мало, можливо надто мало, це дуже поволі, але це не залишає мене тим самим, воно міняє мене. І воно наразі краще за всякі вичурні техніки, які перестаю робити за кілька днів (по вищевказаним причинам).

Інколи ще буває приходиться себе заставляти, інколи чекаю їх, а інколи боюсь їх закінчення та відчуваю як мені стає замало цих 300 секунд.