В періодах, коли грузнеш в суспільних зв'язках, надуманих проблемах та мріях про "візерункове" майбутнє, не було б нічого особливо страшного, якби вони побули собі пару днів тай пройшли. Але вся сіль в тому, що якщо нічого не робиш, то воно затягує все більше і більше, як трясовина. І чим глибше "затягнуло", тим важче вибратись, тим більше на це потрібно часу.
Буває, в якийсь момент, приходить осяяння, і все стає чітко зрозуміло - що треба робити і як, і ти вирішуєш: "Це ж елементарно, все так просто. Завтра же почну все спочатку. Не має ніяких перешкод, для того щоб усе швидко змінити на краще. Завтра почнеться моє нове життя.".....
Але приходить завтра - і нічого не відбувається. Найгірший варіант, це коли взагалі забуваєш про те, що вирішив учора. А буває, що виникають якісь термінові справи - і ти, звичайно, "змушений" вкотре відкласти зміну свого життя. В кращому випадку, ти з величезним ентузіазмом берешся за роботу над собою, та проходить кілька днів чи тижнів (залежно від масштабності задуманого) і твої сили зникають а бажання як і не було.. і те, що ще недавно здавалось неможливо було не досягнути - стає архіскладнним завданням.
Не реально за одним махом вискочити з трясовини. Це можна зробити, коли ти ще лиш по коліна в болоті. Але коли погруз по шию... Тут не обійдешся тільки бажанням та шаленим короткочасним рвінням. Потрібна витримка, спокій, самоконтроль, наполегливість. Повільно, сантиметр за сантиметром, контролюючи свої надтоенергійні рухи, не витрачаючи намарне сили, свідомо оцінюючи ситуацію, розуміючи, що і як потрібно робити та наполегливо рухаючись в перед - тільки так виберешся.
П'ять хвилин. Приділяючи всього лиш п'ять хвилин в день тому, щоб сісти в тишу, я відчув як щось шевелиться в середині, як поволі прокидається щось нове та світле. Навіть такий мізерний проміжок часу (який не важко викроїти з 24-х годин) робить зміни. Це дуже мало, можливо надто мало, це дуже поволі, але це не залишає мене тим самим, воно міняє мене. І воно наразі краще за всякі вичурні техніки, які перестаю робити за кілька днів (по вищевказаним причинам).
Інколи ще буває приходиться себе заставляти, інколи чекаю їх, а інколи боюсь їх закінчення та відчуваю як мені стає замало цих 300 секунд.
Буває, в якийсь момент, приходить осяяння, і все стає чітко зрозуміло - що треба робити і як, і ти вирішуєш: "Це ж елементарно, все так просто. Завтра же почну все спочатку. Не має ніяких перешкод, для того щоб усе швидко змінити на краще. Завтра почнеться моє нове життя.".....
Але приходить завтра - і нічого не відбувається. Найгірший варіант, це коли взагалі забуваєш про те, що вирішив учора. А буває, що виникають якісь термінові справи - і ти, звичайно, "змушений" вкотре відкласти зміну свого життя. В кращому випадку, ти з величезним ентузіазмом берешся за роботу над собою, та проходить кілька днів чи тижнів (залежно від масштабності задуманого) і твої сили зникають а бажання як і не було.. і те, що ще недавно здавалось неможливо було не досягнути - стає архіскладнним завданням.
Не реально за одним махом вискочити з трясовини. Це можна зробити, коли ти ще лиш по коліна в болоті. Але коли погруз по шию... Тут не обійдешся тільки бажанням та шаленим короткочасним рвінням. Потрібна витримка, спокій, самоконтроль, наполегливість. Повільно, сантиметр за сантиметром, контролюючи свої надтоенергійні рухи, не витрачаючи намарне сили, свідомо оцінюючи ситуацію, розуміючи, що і як потрібно робити та наполегливо рухаючись в перед - тільки так виберешся.
П'ять хвилин. Приділяючи всього лиш п'ять хвилин в день тому, щоб сісти в тишу, я відчув як щось шевелиться в середині, як поволі прокидається щось нове та світле. Навіть такий мізерний проміжок часу (який не важко викроїти з 24-х годин) робить зміни. Це дуже мало, можливо надто мало, це дуже поволі, але це не залишає мене тим самим, воно міняє мене. І воно наразі краще за всякі вичурні техніки, які перестаю робити за кілька днів (по вищевказаним причинам).
Інколи ще буває приходиться себе заставляти, інколи чекаю їх, а інколи боюсь їх закінчення та відчуваю як мені стає замало цих 300 секунд.
5 хвилин... звучить так просто... хоча знаю, що простого тут мало.
ВідповістиВидалитиРобота над собою завжди дається важко (ну принаймі мені), часто доводиться переступати через себе, а це завжди не просто, інколи практично неможливо.
Удачі тобі і побільше самоконтролю.
Завжди є причини і є наслідки.
ВідповістиВидалитиЯкщо щось не зробив - то є причини: не вистачило часу, завадив хтось чи щось, втома, або гірше - лінь.
Боротися з першими трьома причинами складно і переважно безрезультатно.
А от з четвертою причиною трохи легше, але не надовго :)
«Але приходить завтра - і нічого не відбувається». Для цього і є слово дисципліна. Якщо не буде дисципліни, ніякого росту не буде. І 5 хв. замало, 40-45 буде достатньо, хоча висидіти їх перші дні буде пекельно важко.
ВідповістиВидалития вже було обрадувався, що можна собі 5хв на день виділити))), а тут цілих 40;) потрібно, ого, немає в мене дисципліни, на жаль....
ВідповістиВидалитиАга, ще скажи, що часу немає :) Он прочитай про силу бажання в наступному пості.
ВідповістиВидалитита вже прочитав,
ВідповістиВидалити:(
У нас з тобою було 5 хвилин,
ВідповістиВидалитиЗдається, це тривало майже вічність
Усе пливло повз нас, вогонь і дим...
Лише сплетіння поглядів і ніжність..
Ми не торкалися і мову не вели...
Нам було досить - просто бути поряд
Усе вирішували тільки 5 хвилин,
Щоб мати силу виринути з моря...
Вдихнути, розвернутись і піти,
Не оглядатися, скрізь сльози гордо...
Як мало було..., тільки 5 хвилин!?
А зараз ми немає нічого!