 |
| Старе фото з Білого каменю. |
Давно нічого не писав сюди.
Міг би сказати, що не було про що писати: кругом все та ж рутина, пару невеликих поїздок в гори, робота, дім, час від часу якийсь відпочинок з друзями...нічого не відбувається. Але...
Надумав в неділю піти на раки. По обіді зарядив акумулятори до петцела, перевірив велосипед, зібрав мінімум необхідного. Лінь не пускала з хати десь до половини одинадцятої вечора. Але у неї не було варіантів (дуже вже тіло скучило за рухом, закисло), так само як і у німців свого часу... це тільки питання часу.
Їхав швидко як міг, після перших 5 км видохся наче після якогось марафону. Збавив темп, бо до лісового потічка, куди прямував, ще треба було їхати чи мало.
З пів години лазив у пошуках "закуски до пива", окрім безлічі
ручейників (не звична мені їх укр. назва
"волохокрильці"), та кількох риб, нічого більше не знайшов... Але...
Вже в процесі ходіння по воді, незважаючи на нульовий улов, почав отримувати задоволення від живого потічка та відблисків місяця в воді, що пробивався крізь дерева. Зрозумівши, що змісту ходити далі немає, вийшов з лісу, всівся на стовбур обламаного дерева, достав термос з імбирним чаєм, виключив ліхтар.
Довго сидів під лісом на тій колоді, дивився на серпоподібний місяць, обриси гілля на нічному небі, зірки; слухав як вітер грає деревами і журчить вода... в якийсь момент по новому зрозумів (ну може з часом прийде і більше розуміння) вислів В.С.Моема:
"Смішна річ життя: якщо ти відмовляєшся від усього, крім найкращого, то звичайно досягаєш того, чого прагнеш".
Найперше відчув це з середини, відчув, що це правильно, відчув, що так має бути, а вже потім почав обмізковувати.
Якщо розібратись, все що ми не робимо, все спрямоване (але далеко не все воно доходить до логічного завершення) на те аби в кінцевому результаті отримати певне благо, у кожного воно своє. Чи то гроші, чи визнання, чи чуттєві насолоди, будь-яке благо слугує нам джерелом певного задоволення, спокою, гармонії. То чому ж не робити тільки те, що приноситиме лиш те що мені потрібне? Чому не відмовитись від усього, і не залишити лиш найкраще? Чи багато я втратив за той час, що робив те "що було потрібно", а не те "що мені хотілось"? Звичайно тут треба мати голову на плечах, треба розуміти себе і свої потреби, знати себе, треба просто бути. Бо якщо мене не має, а є тільки "купа чужих думок, чужих потреб та помилкових стереотипів" - тоді й, так би мовити "мої бажання, потреби і цілі" будуть не моїми.. мене тоді немає, а отже і не має кому вибирати від чого відмовлятись а від чого ні.
Все ж так просто. Інколи достатньо походити по нічному лісі і це стає найкращою психотерапією. Забуваю елементарні речі, які завжди, повторюсь, завжди приносили мені найбільше задоволення. Для яких не потрібно нічого окрім наміру і дії, і зазвичай все що потрібно для їх втілення в життя, уже є, завжди є. Тут можна довго сперечатись, про обставини, про людей, що нас оточують, про ситуацію в країні, про стан здоров'я.... але як все це опинилося довкола нас???, невже все це шукало нас роками, находило, а потім чіплялось і тримається за нас зі словами "важко, але куди я без цього"? Ні, це просто те, що я вибрав. Не сьогодні, не в цей момент. Я зробив багато хибних виборів набагато раніше, кожен свого часу... і продовжую їх робити... А може досить!?
:)
