4-й день

Вийшов з колиби ще тільки світало, дощ невеликий але продовжував падати (моросіло цілий день). При підході до кордону побачив «румунських біженців» або «диверсантів» - диких свиней ))), спочатку на дорогу вибіг здоровий кабан (як потім виявилось самка), подивився по сторонам, закрутив хвостом як у мультфільмі)), озирнувся на зад і поволі попрямував через дорогу на Україну, за ним квапливо один за одним пробігло п’ятеро маленьких поросят. Був від них десь за 40 метрів, благо кабаниха не помітила мене, а то з своїм рюкзаком я б далеко на втік… подумав спочатку, що добре було б їх сфотографувати, але вирішив, що то геть не метелики і вони можуть зовсім по інакшому на мене зреагувати коли я почну за ними бігати )))).
Потім був не дуже довгий але мокрий і не легкий підхід до г.Мезипотоки. Вкотре переконався, що вогонь можна розвести майже за будь-яких умов. Спиляв невелику ялину сухостій, нарізав пару кубанців, і з допомогою ножа поколов один з них на тріски…. а який супчик вийшов потім.. ммм, смакота.
Вечером, коли ячмінна солодка каша уже доварювалась, дивився на вогонь і грав на дримбі, вогонь пригрів і я розвернувся спиною до нього, на голові світив ліхтар і туман, що стояв довкола, «ожив», тисячі дрібних частинок води кружляли переді мною у несамовитому танці, вони то закручувались у чудернацькі завитушки, то проносились швидко у сторону, то повільно підіймались у гору, то налітали на мене, від чого виникало враження ніби лечу крізь всесвіт між зірками, а коли заграв на дримбі, мелодія вийшла басиста і затяжна… не довго грав, бо відчув, що відлітаю в «далекі краї»… якось не готовий був, тай каша підоспіла :))

3-й день

Вже 16 годин сиджу в палатці, не перестаючи падає дощ, вогонь розпалити не маю можливості, бо стою десь на спуску з Попа Івана (не знаю чи на українській чи на румунській стороні), довкола трава і поодинокі кущі ялівцю. Половина одягу, включаючи взуття, мокра.. пообідав трьома листочками ковбаси і декількома жменями сухарів, запив водою з джерела, яку нагрів до літньої в пластмасовій бутилці від пива в спальнику. Холдно, мокро, безпросвітно, на дворі не видно далі ніж за 50-100 метрів.. вже б ішов, але куди ?.. вчора в вечері втратив кордон і тепер не маю уявлення де він… але що саме дивне в цій ситуації, так це те що я не відчуваю тривоги, в грудях вільно, там не має темно-гарячого згустку, який їсть із середини… так, холодно, мокро і голодно, і не відомо коли це все скінчиться, але це все надає тільки гостроти… чекаю ще годину а потім йду шукати місце для ночівлі поблизу лісу… хочу вогню.
Вечір. Знайшов, але як завжди, не те що шукав )). Знайшов колибу, чому дуже зрадів, колиба виявилась досить пристойна, панська я б сказав: супер лежак, не продуваєма, з буржуйкою та ще й верандою. Все би нічо.. але ж колиби тут не повинно бути)).. все стало на свої місця коли побачив написи на стіні румунською.. Румунія!.. а це вже цікаво ))… в результаті півтори години гулянь під дощем у порваній накидці таки знайшов кордон.. палатку я поставив в 3-4 кілометрах від нього на території Румунії, правда нічого окрім самого кордону і написів на колибі не вказувало на те що це інша країна.. ті ж самі ліси, потоки і гори.
Наважився перебратись в колибу, висушитись за ніч а з ранку на кордон і далі по хребту.. не хочеться здибати румунських погранків і провести решту відпустки в румунській в’язниці )).

2-й день

Пішов не тою дорогою, зтратив 50 хв часу і не мало сил, вже було почав розстроюва- тись, що так сплужив, але вчасно схаменувся, подивився зі сторони на те що сталось… так, втратив час і сили, але там я поїв ожинів, сфотографував чудернацького коника стрибунця, побачив декілька гірських потіків, зняв на відео листок на павутині.. і як почав думати так, тобачу а біля стежки під листком здоровенна ожина (при чому довкола не було жодної) – сприйняв то як дарунок за правильні думки від сущого, а був би далі бідкався то заблудив би ще далі, або в кращому випадку зашпортався і впав або за шиворіт залізла б якась кусючка.
Коли вийшов під хребет (дуже важкий вихід був)… ооо, то був кайф, так багато афин я давно не бачив, та щей в таку пізню пору.. не довго дивився на них… в основному їв ))). Коли вирвався з полону афин то попав у більш небезпечний полон : метелик, такого бачив вперше, поки сфотографував пройшло хвилин 30, набігався по кущам і схилам досхочу…
Жербан – кльова гора! Тут уже бачу незвичні для себе Карпати.. в 17:00 обід на Жербані а потім траверс Попа Івана.. зрозумів що до темна не вспіваю… таки не вспів… дуже скоро стала ніч, дощ, гроза… на хребті висотою 1600 м.н.р.м. в дощ з блискавкою і в ночі не дуже затишно, та ще й зрозумів, що дорогу втратив… почав крутий спуск у низ до лісу і води.. найшов воду і на першому ж менше більше рівному місці розбив палатку, на суху повечеряв і валюсь спати... а дощ лупить..