3-й день

Вже 16 годин сиджу в палатці, не перестаючи падає дощ, вогонь розпалити не маю можливості, бо стою десь на спуску з Попа Івана (не знаю чи на українській чи на румунській стороні), довкола трава і поодинокі кущі ялівцю. Половина одягу, включаючи взуття, мокра.. пообідав трьома листочками ковбаси і декількома жменями сухарів, запив водою з джерела, яку нагрів до літньої в пластмасовій бутилці від пива в спальнику. Холдно, мокро, безпросвітно, на дворі не видно далі ніж за 50-100 метрів.. вже б ішов, але куди ?.. вчора в вечері втратив кордон і тепер не маю уявлення де він… але що саме дивне в цій ситуації, так це те що я не відчуваю тривоги, в грудях вільно, там не має темно-гарячого згустку, який їсть із середини… так, холодно, мокро і голодно, і не відомо коли це все скінчиться, але це все надає тільки гостроти… чекаю ще годину а потім йду шукати місце для ночівлі поблизу лісу… хочу вогню.
Вечір. Знайшов, але як завжди, не те що шукав )). Знайшов колибу, чому дуже зрадів, колиба виявилась досить пристойна, панська я б сказав: супер лежак, не продуваєма, з буржуйкою та ще й верандою. Все би нічо.. але ж колиби тут не повинно бути)).. все стало на свої місця коли побачив написи на стіні румунською.. Румунія!.. а це вже цікаво ))… в результаті півтори години гулянь під дощем у порваній накидці таки знайшов кордон.. палатку я поставив в 3-4 кілометрах від нього на території Румунії, правда нічого окрім самого кордону і написів на колибі не вказувало на те що це інша країна.. ті ж самі ліси, потоки і гори.
Наважився перебратись в колибу, висушитись за ніч а з ранку на кордон і далі по хребту.. не хочеться здибати румунських погранків і провести решту відпустки в румунській в’язниці )).

2-й день

Пішов не тою дорогою, зтратив 50 хв часу і не мало сил, вже було почав розстроюва- тись, що так сплужив, але вчасно схаменувся, подивився зі сторони на те що сталось… так, втратив час і сили, але там я поїв ожинів, сфотографував чудернацького коника стрибунця, побачив декілька гірських потіків, зняв на відео листок на павутині.. і як почав думати так, тобачу а біля стежки під листком здоровенна ожина (при чому довкола не було жодної) – сприйняв то як дарунок за правильні думки від сущого, а був би далі бідкався то заблудив би ще далі, або в кращому випадку зашпортався і впав або за шиворіт залізла б якась кусючка.
Коли вийшов під хребет (дуже важкий вихід був)… ооо, то був кайф, так багато афин я давно не бачив, та щей в таку пізню пору.. не довго дивився на них… в основному їв ))). Коли вирвався з полону афин то попав у більш небезпечний полон : метелик, такого бачив вперше, поки сфотографував пройшло хвилин 30, набігався по кущам і схилам досхочу…
Жербан – кльова гора! Тут уже бачу незвичні для себе Карпати.. в 17:00 обід на Жербані а потім траверс Попа Івана.. зрозумів що до темна не вспіваю… таки не вспів… дуже скоро стала ніч, дощ, гроза… на хребті висотою 1600 м.н.р.м. в дощ з блискавкою і в ночі не дуже затишно, та ще й зрозумів, що дорогу втратив… почав крутий спуск у низ до лісу і води.. найшов воду і на першому ж менше більше рівному місці розбив палатку, на суху повечеряв і валюсь спати... а дощ лупить..

1-й день

Спав не цілих 3 години… встав дуже легко і одразу, достатньо було 1-го з 3-х будильників. Їхав в автобусі до Коломиї і відчув як мені легко і спокійно… роблю те що хочу, те що подобається… така звична, здавалось би, річ… жити своїм життям… від усвідомлення цього і переповнення радістю сльози потекли потоками, плакав як мала дитина, і це були сльози радості і одночасно суму, суму через те, що так рідко останнім часом йду «своєю дорогою»…
Добрався поїздом до Рахова, а там на автобусі до Ділового. Погранки дивувались, що сам, але не довго вагались і дали дозвіл на перебування в прикордонній смузі.
Люблю ходити по невідомим місцям, але з таким рюкзаком як сьогодні далеко не зайдеш, от і вирішив добратись до першої води за селом, ночувати там і їсти все найважче по максимуму ))).
Довго йшов до першої води і коли побачив потічок, що тік через дорогу то неймовірно зрадів, пити хотів страшно… допустив дві помилки, набрав води після того як вона стікала уже з дороги і не понюхав та не попробував наперед а одразу зробив декілька великих, жагучих ковтків… то було шось жахливе : то була не вода а рідина яка по смаку і запаху була схожа на суміш в рівних пропорціях з мазуту, гною і води (правда була менше більше чистою на вигляд). Виявилось що той потічок метрів 50 тече по дорозі а потім вже стікає на сторону…. За годину уже стояла палатка і горів вогонь, а я після промивки шлунку марганцем нажерся як свиня )))
Біля вогню не посидів бо почався дощ…
Загалом сьогодні був чи не найкращий мій день народження… ні був кращий, минулого року коли ми з Ханом і Вітасом стояли на молочарні під Хомяком і їли уху )).. але якщо врахувати те, що сьогодні здійснилась давнішня мрія (вибрався у цей похід), то таки найкращий… я знову народився!