понеділок, 8 січня 2018 р.

Зима у розквіті

8 січня 2018 року. Зима. Щось пішло не так... і якщо так буде іти й надалі, то скоро на Різдво гостей зустрічатимемо в тіні квітучих вишень, в садочку біля хати...
Усі прогнози синоптиків, про найстрашнішу зиму за останні 100 років, справдилися як ніколи. Такої "страшно ніякої" зими давно вже не було, гірша мабуть тільки в країнах ближче до екватору :).
Квітучий січень від душі потішив любителів весни. І хоча мені не вдалось знайти розквітлих пролісків (підсніжниками тепер навіть язик не повертається їх назвати), квітів у полі та в лісі виявилось немало.
Усі фото зроблені сьогодні.
 


неділя, 6 грудня 2015 р.

Спершу – знайти себе

Підземелля Хотинської фортеці

Як може чогось хотіти той, кого немає?
Як Ти можеш дізнатися чого хочеш від життя, якщо не знаєш того, хто власне хоче, не знаєш себе?
Хіба може хтось втілювати "мрії" того кого не знає?
Роблячи щось, не знаючи себе і як наслідок своїх істинних потреб, Ти ніколи не досягнеш задоволення результатом своїх трудів. Це так само, як "піти туди невідомо куди, зробити щось невідомо що і для кого, і взагалі не зрозуміло для чого".
Щоб Ти не робив, як би не "старався" – все порожнє, якщо воно не наповнене істинним Тобою. Бізнес, сім'я, успіх, влада – все це чорно-біле та без смаку, поки Тебе немає в цьому, поки немає Тебе.

Щоб я не робив, чого б не досягав, щоб не втрачав – зараз все як в тумані.. проходить час і майже все нібито було не зі мною (окрім рідкісних моментів повноти життя). Хто ж був той "сліпець"? Чи зараз я не той самий блукаючий в темряві? Здається й розумію що роблю, намагаюсь щось змінити, покращити своє життя, життя близьких мені людей... і хоча зовнішня сторона потроху рухається в потрібному напрямку, глибоке розуміння усього цього майже не міняється – "не відомо хто робить невідомо що і для чого". А звідси і відповідний результат, навіть все те добре та хороше, що пробивається крізь темряву несвідомості, надто вже блякле та не виразне.
Останні дні не дає мені покою стара істина: "Спершу – знайди себе!"
Розум пручається та кричить: "Невже треба все відкласти в довгий ящик і в першу чергу займатись лиш собою? До чого це призведе? Ти ж всі справи закинеш! Як потім розгрібати будеш?"
А тихий-тихий голос в середині серця каже: "Ти стільки років слухав розум, намагався робити "як треба", зрідка прислухаючись до себе, зрідка шукаючи себе... і до чого це призвело? ти досяг всього чого хотів? чи тільки назбирав повну торбу нереалізованостей? може вернись назад, назад до того, що закинув багато років тому, зміни акценти, почни знову шукати та знайди врешті решт хоч якусь частину себе істинного... а потім спитай себе чого ти хочеш насправді і роби це, роби усвідомлено та з натхненням. І побачиш – результат обов'язково зміниться, все зміниться".

неділя, 15 листопада 2015 р.

Тюрма розуму


З тюрми розуму не втечеш. Кожного разу вибираючись з однієї "ментальної коробки", попадаєш в іншу, зазвичай ще меншу.

Розум завжди зможе найти пояснення та можливі варіанти виходу з ситуації, що склалась. Але це добре тоді, коли вирішення потребує якесь побутове, робоче питання. А якщо намагатися суто з допомогою розумових вивертів та логічних обґрунтувань вирішити питання внутрішнього спрямування, наприклад, визначити що тобі потрібно від життя чи яке "світло" тобі вказує правильний шлях – то в результаті отримаєш не істинно вірне рішення, а перенаправлення уваги на інші, дрібніші питання, які собою закриють основне питання, відсунуть його на задній план. Тоді ти, думаючи що вирішив те, що тебе турбувало, берешся за розгрібання того, що навалилося зверху, таким чином запихаєш себе в наступну "коробку", з якої починаєш заново шукати вихід. І так до безкінечності... чим більше даєш собі відповіді на питання душі з допомогою розуму, тим глибше занурюєшся в "тюрму розуму", все менше усвідомлюючи, що саме тобі потрібно.

Скільки б не думав, не аналізував, не зважував, не розставляв всі факти по-поличкам, завжди буде не вистачати глибокого внутрішнього відчуття правильності вибору. До сраки розум, якщо не має внутрішньої гармонії, якщо серце не радіє, а тіло приємно не тремтить в передчутті.