неділю, 19 жовтня 2008 р.

Сьогодні десятий день.


Не було то бажання, то часу, то сил щось писати за попередні дні… от зараз хіба щось спробую... вогонь світить і гріє, вітер грає деревами, осінь шумить листям, а я маю натхнення :)
Отже, коротко пройдусь по тим дням, що пропустив:

6-й день
Вагався чи підходити за той день до Попа Івана Чорногірського, а на слідуючий уже до обсерваторії, чи зразу через нього під Смотрич… Дорога зробила своє – заночував коло розвалин під Смотричем, по-сусідству з двома поляками скайдайвінгістами. Наслухався про небо, хмари і гори до яких летиш з верху і в середині новим вогнем розгорілось старе бажання скочити з парашутом і відчути себе птахом.

7-й день
Неймовірної краси ранок!
Відчуття радості та ейфорії не затьмарила навіть простуда, шо в притул підібралась за останні дні. День ходьби по холодній Чорногорі зробив своє… до місця стоянки дійшов з температурою точно за 38 градусів і геть без сил… одне тішило, що нарешті дійшов, та ще й куди! То була стоянка яку сам робив і зупинявся другий і останній раз ще 3 роки тому. Довго шукав спуск до того місця, але воно того варте.. бувало не туди підеш і обов’язково шось цікаве там найдеш…
Час іде, а все ніби й не міняється. Одразу впізнав недогорілі поліняки і заржавілу бляшанку від згущенки під ними: все це я залишив в такому ж положенні останнього разу… то як приходиш до дому, туди де давно не був.

8-й день
Найважчий ранок!
Думки про те щоб вертатись до дому. Простуда в повному розгарі. Години 2 вилазив зі спальника, ще годину нічого не робив а сидів і втикав.. потім поволі почав приходити до себе. Таблетки, вітаміни, настойка кореню, каплі, чай і гарячий суп зробили своє діло – із температурою, слабістю в тілі, поволі, дуже поволі, але пішов до Петроса повз Говерлу.
По краєвидам і по красі самих стежок, то один із самих улюблених переходів, головне що стежка там така, що інколи здається що нею ходив ще сам Довбуш зі своїми хлопаками.
Називаю то місце аляскою, і не тому що там так холодно, а тому що постійно відчуваєш присутність ведмедів, бачиш повно слідів, кал та й місця майже не ходжені.. фантика там не найдеш ))).
Під Петрос прийшов замучений і щасливий дивак, який побував на алясці, бачив потічок що тече сам собі на зустріч, небесне світло що освітило осінній ліс і на останок стоїть під своїм першим «гірським коханням» ))

9-й деньСніданок з видом на Петрос у ранковому світлі, горгани-острови у білих хмарах та блискучу Говерлу.
Цього дня зробив вихідний, пів дня лежав на сонці, їв афини і гогодзи, робив манікюр )), підшивав одяг, підклеював взуття, дещо поправ і т.п.
Вечером на найкрутіших схилах Петроса збирав самий пахучий в світі чебрець.
Дома ніколи так швидко не відступає хвороба…
В горах учишся вдовільнятись малим. Один завалявшийся сухарик чи ромашка-маргаритка, що не зрозуміло звідки взялась, можуть принести купу задоволення і радості.
Давно думав, що якби в суспільному житті використовувати ті ж навики і поводитись так як в горах, то було б не зле: ніколи не переймаєшся, що «зараз шось не так», просто і спокійно міняєш ситуацію на краще, а не виходить, то розслабляєшся і перечікуєш «негоду», постійно дивишся і намагаєшся розуміти що робиш і для чого.
Цікавим був вечір, години зо дві (поки не заснув, може й довше то тривало та я уже спав) жалісно завивав вовк, метрах в 100-200 (важко сказати).. тєжко йому шось було.

10-й день (сьогодні)Так не хотілось йти звідти, така туга була на серці, але розумів, що треба, бо продуктів залишилось на 2 рази поїсти.. тай на Теплу дуже хотілось. Як завжди присів перед виходом біля вогню «погріти руки»… холодний ранок, куди йдеш?.. тут вогонь, дрова, вода.. так часто думаєш, але потім «налітає вітер перемін» і кличе в дорогу, манить нове і незвідане.. і тоді з легкою тугою на серці але з рішучістю залишаєш «насижене місце» і йдеш далі… йдеш і шукаєш.. і не важливо що найдеш… важливо, що шукаєш! От і зараз сиджу не відомо де, в якомусь буковому лісі (десь під Чорною Кливою або під сусідніми горами зі сторони Закарпаття). Аж трепече в середині коли думаю, що завтра знову йду далі, а дороги не знаю. Дитяча радість трепече, коли йдеш і не знаєш, що там за поворотом, що там за тим горбком, рот часто відкривається а очі випучуються від подиву і все частіше з’являється посмішка :)).. то як розказував Сташек про стрибки у небо: «то тілько на почонтку, перед скокем, трохи страшнє, а кєди юш в повєтшу і летіш – то попросту, цалий час з усмєхем)))»

Сьогодні скуплявся в Ясені… люди, в своїй більшості, навіть не уявляють, на скільки їхнє життя прекрасне!!!
… і ще :))))), коли купив в першому магазинчику в Лазещині кусок халви, то вибіг на вулицю і одразу розвив і почав їсти на ходу )), подібне було перший раз зі мною )))), хотілось кричати від задоволення: ХАЛВААА!!! )))))

1 коментар:

  1. Знайомі моменти... Коли вода п"ється як чудове вино... (а тут ще й не вода, а ціла ХАЛВА!)

    А от ранок восьмого дня - ти молодець. Я б напевне сіла плакати... хоча що далі - сільтакого походу в тому, що плпч-не плач, а ніхто не поможе і йти прийдеться далі...
    саме тому, напевне, я б на такий похід і не наважилася б (ніколи в житті!) :)

    ВідповістиВидалити