На днях поміняв роботу. Нова робота схожа на попередню тільки назвою посади, а все решта зовсім інше: інше місто, повністю незнайомі співробітники, інший графік, характер роботи відрізняється на 95%, самої роботи меньше (плюс), за вікном не шумний ринок а церква і звуки її дзвонів... в зв'язку з переїздом закинув тренування, режим змінився, появилась ціла купа нових знайомих... зовнішня сторона життя змінилась в рази!?
Але не тут то було! То тільки здавалось мені, що відбулись кардинальні зміни.
Сьогодні сиджу сам в кабінеті і допераю, що насправді нічого не змінилось в моєму житті... були якісь здвиги на півтора тижня, поки не звик до нових обставин (одні умови замінились на інші), а далі та сама рутина, яка тільки трохи відрізняється зовні від попередньої... Зрозумів, що за останні декілька днів я моментами починаю ставати тим самим гвинтиком, тільки уже в іншій системі... але суть не міняється.... Це настільки важко бути в системі і не бути частиною цієї системи.....
Ми міняємо роботу, місце проживання, коханих, захоплення... і все це тільки зовні.. ми залишаємось тими ким були... ми нікуди не рухаємось, бігаємо від одного до другого, не знаходимо вдоволення і нарікаємо що світ не досконалий, люди погані, любові не має, грошей завжди мало, а кому вже достатньо то виявляється, що вони не приносять щастя і тому подібне...
.. можливо ми дійсно шукаємо не там де треба?
.. шукаємо внутрішнього вдоволення зовні..........
Але не тут то було! То тільки здавалось мені, що відбулись кардинальні зміни.
Сьогодні сиджу сам в кабінеті і допераю, що насправді нічого не змінилось в моєму житті... були якісь здвиги на півтора тижня, поки не звик до нових обставин (одні умови замінились на інші), а далі та сама рутина, яка тільки трохи відрізняється зовні від попередньої... Зрозумів, що за останні декілька днів я моментами починаю ставати тим самим гвинтиком, тільки уже в іншій системі... але суть не міняється.... Це настільки важко бути в системі і не бути частиною цієї системи.....
Ми міняємо роботу, місце проживання, коханих, захоплення... і все це тільки зовні.. ми залишаємось тими ким були... ми нікуди не рухаємось, бігаємо від одного до другого, не знаходимо вдоволення і нарікаємо що світ не досконалий, люди погані, любові не має, грошей завжди мало, а кому вже достатньо то виявляється, що вони не приносять щастя і тому подібне...
.. можливо ми дійсно шукаємо не там де треба?
.. шукаємо внутрішнього вдоволення зовні..........
так, ми часто чекаємо від якихось подій всвоєму житті надто багато...
ВідповістиВидалитиабо не того, що він може нам дати.
напевне щастя це не ЩОСЬ, а ЯК - як ми сприймаємо щось.
вся складність тільки в тому, що важко поміняти своє сприйняття. можна говорити, що "я, мол, його поміняв", але щастя тоді буде тільки "грою для чужих поглядів" (хоча є ж люди, для яких цягра і є щастям...)
комусь добре жити в малееенькій однокімнатній квартирці, а хтось задихається в трьохповерховому особняку... тому, що щастя не в кількості кімнат, а inside.
ага
ВідповістиВидалитиЦе життя і воно є настільки цікавим або прекрасним настільки ми його намалюєм...головне знати хто ми і що робимо в цьому житті... знати наскільки багато самихсобі подібних ми змаємо і йти до кінця...
ВідповістиВидалитиЯкщо ми десь є це вже значить не просто так, все буде залежити що ми візьмем для себе з того місця і який слід залишимо там і чи зможемо знайти те що не знаємо де шукати... отак все заплутано, але всеж таки ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ!!! І ми завжди зможемо отримати максимум внутрішнього задоволення якщо будемо допомагати собі зовнішніми факторами....
Путь к морю
ВідповістиВидалитиПритча неизвестного происхождения
В одной бедной деревушке родился на свет мальчик. Он проводил свои дни бессмысленно, механически и монотонно, так же как и остальные обитатели этой угасающей деревушки, не имея представления, что делать с собственной жизнью. И в одну прекрасную ночь ему приснилось море. Ни один из жителей деревни ни разу не видел моря, поэтому никто не смог подтвердить, что где-то в мире существует такая бескрайняя вода.
А когда юноша заявил, что собирается отправиться на поиски моря из своего сна, все крутили пальцем у виска и называли его сумасбродом. Но он, несмотря ни на что, пустился в путь и долго странствовал, пока не оказался на развилке дорог. Здесь он выбрал ту дорогу, которая вела прямо, и через несколько дней добрался до посёлка, жители которого вели спокойную, обеспеченную жизнь. Когда юноша сообщил им, что странствует, мечтая найти море, они начали убеждать его, что он зря тратит время и лучше будет ему остаться в этом селе и жить так же счастливо, как и все.
Несколько лет молодой человек жил в достатке. Но однажды ночью ему опять приснилось море, и он вспомнил о своей несбывшейся мечте. Юноша решил покинуть посёлок и вновь отправиться в путь. Попрощавшись со всеми, он вернулся на развилку и на этот раз пошёл в другом направлении. Шёл он долго, пока не дошёл до большого города. Восхитился его гомоном и пестротой и решил остаться там. Учился, работал, веселился и со временем совсем забыл о цели своего путешествия.
Однако через несколько лет он опять увидел во сне море и подумал, что, если не исполнит мечту своей юности, то впустую растратит жизнь. Поэтому он опять вернулся на развилку и выбрал третью дорогу, которая привела его в лес. На небольшой полянке мужчина увидел избушку, а возле неё уже не слишком молодую, но прекрасную женщину, которая развешивала выстиранное бельё. Она предложила ему остаться с нею, так как её муж ушёл на войну и не вернулся. Мужчина согласился.
Много лет они прожили счастливо, вырастили детей, но однажды нашего героя, который уже состарился, опять навестил сон о море. И он оставил всё, с чем был связан много лет, вернулся на развилку и пустился в путь последней, доселе неизвестной ему тропой, очень крутой и каменистой. Он шёл с трудом и стал опасаться, что вскоре совсем выбьется из сил.
Оказавшись у подножия большой горы, старик решил подняться на неё в надежде хотя бы издали увидеть море из своих снов. Через несколько часов на исходе сил он добрался до вершины горы. Перед ним раскинулись необозримые просторы: старик увидел развилку дорог и село, в котором жители вели благополучную жизнь, и большой город, и избушку женщины, с которой провёл много счастливых лет. А вдали, на горизонте, увидел голубое, бескрайнее море.
И, прежде чем остановилось его измученное сердце, растроганный старик сквозь слёзы сожаления заметил ещё, что все дороги, по которым он шёл, вели к морю, но только ни одну из них он не прошёл до конца.
доріг дійсно безліч.. і всі ведуть в одне місце... якась довша, а якась коротша, якась важча, а якась легша, але усі приводять до "моря"... хороша байка
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити