Кохання можна порівняти з маленькою ялинкою, яка росте в лісі. Незалежно від погоди, пори року, вона постійно зелена, пахуча, гарна. Вона однаково прекрасна і в жаркий літній день, і коли покрита діамантовими крапельками дощу, і тоді коли її зелень вкривається білим хрустким снігом. Все що відбувається довкола неї, звеличує її в самобутній красі.
Коли стається шлюб (весілля), ялинку зрізають, забирають з лісу, і несуть до хати. Там її одягають в “срібло й злато”, в кольорові квіти. Складають для неї пісні, піднімають високо над головами; два дні гуляють, танцюють довкола неї, співають пісні, а потім: чіпляють на дерево і залишають там, помирати.
Ще деякий час ялинка залишається зеленою, і в своєму новому вбранні вона здається декому навіть прекраснішою аніж раніше (у лісі). Але минає декілька тижнів і наша ялинка починає жовтіти, ще трохи часу і її голочки осипаються і вона перетворюється на символ чогось великого, значущого в житті людини, але на “мертвий символ ”, який вже ніколи не набуде первозданної краси і величі. Згодом її спалюють, у кращому випадку, якщо не залишають гнити, десь на смітнику.
А могли ж її не різати, не нести до “затишної” (задушної) хатини, не одягати у прикраси, дозволити їй бути коханням, якого не потрібно переробляти, краще вже не зробиш, краще може статись тільки само…
Коли стається шлюб (весілля), ялинку зрізають, забирають з лісу, і несуть до хати. Там її одягають в “срібло й злато”, в кольорові квіти. Складають для неї пісні, піднімають високо над головами; два дні гуляють, танцюють довкола неї, співають пісні, а потім: чіпляють на дерево і залишають там, помирати.
Ще деякий час ялинка залишається зеленою, і в своєму новому вбранні вона здається декому навіть прекраснішою аніж раніше (у лісі). Але минає декілька тижнів і наша ялинка починає жовтіти, ще трохи часу і її голочки осипаються і вона перетворюється на символ чогось великого, значущого в житті людини, але на “мертвий символ ”, який вже ніколи не набуде первозданної краси і величі. Згодом її спалюють, у кращому випадку, якщо не залишають гнити, десь на смітнику.
А могли ж її не різати, не нести до “затишної” (задушної) хатини, не одягати у прикраси, дозволити їй бути коханням, якого не потрібно переробляти, краще вже не зробиш, краще може статись тільки само…
… живу квітку намагаються штучно увічнити, засушити в темному місці, поставити в рамочку і повісити на стінку… так, вона буде довший час гарно виглядати зовні… але вона буде мертвою.
Так страшно описати шлюб!
ВідповістиВидалитиБідолашна ялинка!
Бідолашні одружені люди!
Давайте відкриєм очі, відкинувши шолуху символічності.
Це щастя! Щастя мати можливість сподіватись на те, що ви будете разом "в горі і в радості". Це просто ще один символ надії, яка всім нам так потрібна!
Невже даючи комусь цю надію ти почуваєшся "зрізаним" а не щасливішим? Хіба відчуваючи у відповідь те ж саме це не додає сил?
Все буде так, як ми того хочемо - хтось у шлюбі буде зрізаною ялинкою, а хтось голубами в весняному небі...
і знову ж таки, я тут кажу про те, що стається зазвичай....
ВідповістиВидалитиу всьому є винятки... зрештою це тільки мої думки, я можу помилятись..
коли ви можете бути "голубами в весняному небі", то вперед - такий шлюб буде не просто щастям, а ... тут слів не знаходжу, щоб передати те що хочу...
але на жаль у більшості випадків, в шлюбі, хтось один із голубів перетворюється на яструба.. а ще страшніше коли вже два яструби починають воювати за неіснуючу територію.
Повністю погоджуюсь з автором!
ВідповістиВидалитиТак зазвичай стається, коли одружуються не тому, що люблять, а тому що так треба, бо так зробили інші... або бояться залишитись самими. Тоді думається: подумаєш, ну і що що є в нього(неї) вади, потім перероблю його(її). А потім... не переробляється. Тут і настає початок кінця. А хіба не можна любити просто так? Просто тому що ця людина є...
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитизгідний з тобою Олесю!
ВідповістиВидалити