.. пам'ятаю, зимою... стоїш в ночі на вершині, повний місяць, ще не зійшов із-за сусідньої гори, але вже освітив все довкола, чаруючі тіні дерев розкидані по долинам, видно так далеко що аж не віриться, що це ніч.. а небо, все небо усіяно зірками, міріади зірок, здається .. протягни руку і доторкнешся до них... за лічені хвилини стає ще світліше, це місяць сходить, і тут Петрос постає у всій своїй красі, могутній, незворушний, білосніжний.. а сніг, це вже не просто сніг, все довкола вкрите крихітними діамантами... і ти вже не можеш стояти, ноги самі опускаються, падаєш на коліна і відчуваєш як на тіло опускається Любов.. немає клопотів, немає суму, ти просто є.. життя в кожному подиху.. і просиш Бога тільки про одне: допоможи витримати цю Радість!
До
-
Між нами
Так тонко запахло ніжністю
Хочу
Побачити як ти спиш
Минають
Так швидко минають вічності
Вірю
Коли ти мені мовчиш
Між нами
Ще жодного...
...мені важко тут щось написати....я віддаю належне автору за таке щире і своєрідне висловлення своєї думки...
ВідповістиВидалитичитаючи ці думки в мене "мурашки" пробіглися по тілу і виникло одне єдине бажання: БУТИ ТАМ!!!!!
це щастя - вміти могти так відчувати...
ВідповістиВидалити