 |
| Варанасі. Похоронне багаття. Тепер вже пізно щось міняти. |
Забув, як то слухати себе. Кілька днів тому згадав. Прислухався. І серед шуму думок звернув увагу на одну фразу, яка часто повторюється: "я не готовий"...
Належу до категорії людей, кому завжди дуже важко щось міняти у своєму житті. На стільки важко, що навіть не знаю як це описати. Я ніколи не міг уявити своє життя в майбутньому не таким як є зараз. Тобто, я не можу уявити себе в нових обставинах, в новому місці, з новими людьми. Можливі кардинальні зміни для мене не можливі (навіть коли сам іду до них) до того часу поки вони не відбудуться, поки не стануть фактом. А вже коли факт "на лицо", тоді періоду адаптації практично не потрібно, часом навіть складається враження, що так і було.
Я ніколи не міг уявити, що закінчу школу і поступлю в коледж, як піду на роботу, як піду з роботи, як поїду в Індію, як повернусь назад.. і т.п. Я ніколи не був готовий до того що щось поміняється.
От і зараз підсвідома думка, що "я не готовий" не дає мені рушити вперед. Я не готовий прийняти можливі зміни, постійно аналізую та зважую. Та що там говорити, навіть коли ходив в гори (це дійсно те що люблю), то кожного разу був не готовий! Кожного разу! Але... Тут я по новому зрозумів одну важливу річ про себе, можливо комусь це також буде цікавим: ГОТОВИМ МЕНЕ РОБИТЬ ПОЧАТОК. Все дуже просто. Якщо мене протягом певного часу мучить думка починати щось чи ні (змінювати щось чи ні), то значить воно мусить бути зроблене, інакше воно б мене не "тримало" так довго. І не має значення чим воно обернеться, чи бажаним результатом чи уроком – це треба зробити. І готовим до цього я стану в той самий момент, коли почну, тоді "коли рюкзак буде на плечах і я переступлю поріг". Інакше – я ніколи не буду готовий.
І чим довше буду відкладати початок, тим довше буде тривати період невизначеності та відчуття нереалізованості, а це, в свою чергу, тягне за собою постійну колосальну трату енергії на підтримку себе хоча б в мінімальному тонусі, щоб просто жити.
Пам'ять, слава Богу, ще не підводить, і я добре пам'ятаю той прилив сил та енергій, який буквально огортає все тіло. І тоді, скільки б я не тратив енергії – вона не закінчується до тих пір, поки нове життя не стане рутиною.
Отже, який зміст відкладати те, що має бути зроблене? Життя проходить.
Якщо не зараз, то коли?
